Відповідь:В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком.
Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця.
Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи.
Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього.
Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна.
Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за... своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови.
До тронної зали хтось зайшов. Коли Аля побачила Недорадника, ледь не скрикнула: то вона недомалювала колись цього чоловічка.
Аля вибралася із замку й кинулася до будинку Недочереви-ка. А там — ні вікон, ні дверей. А поряд — купа недороблених речей. Дівчинка в розпачі провела рукою по стіні — і з'явилися дверцята. У невеличкій кімнаті лежала величезна книга, в якій була інструкція до зачарування та розчарування. Треба було стати перед годинником, доробити, що недороблено й проказати закляття:
І до-роби!
І до-пиши!
І роз-почни!
І не-лиши!
І до-їжай!
І до-пивай!
І з Недоладії тікай! Аля зрозуміла, що треба найперше полагодити годинник. Це міг зробити лише годинникар Недождень. Але в замку дівчинка випадково потрапила до рук Першого Недорадника. Він посадив Алю у в'язницю й сказав, що її голова, напевне, йому підійде.
Вартував гвардієць Недоборода, на голові якого замість шолома була стара каструля, а за спис була дивна залізяка, загострена з одного кінця.
Недоборода визволив Алю, бо не міг допустити, щоб у в'язниці сиділи діти. Дівчинка помчала до Тронної зали сховати шолом Недорадника, щоб той не перешкодив Годинникарю. Але в майстра не було однієї стрілки. Аля згадала, що бачила її в Недобороди замість списа. Побігли в підземелля, а там Недорадник стрибає замкнений вартовим у клітці. Недоборода з радістю віддав стрілку годинникареві, і той поліз на вежу лагодити механізм. Аля йому допомагала. Раптом вони побачили юрбу недоладян, які з Недоладьком на чолі йшли виручати Алю.
Дівчинка збігла вниз, дістала з кишені вуглинку й домалювала Недоладькові вухо, поправила ніс, очі. Потім почала домальовувати іншим усе, що їм не вистачало, та й самі недоладяни стали допомагати одне одному.
За п'ятнадцять хвилин до дванадцятої Аля покликала всіх, хто хотів перенестися із зачарованої країни. Але виявилося, що недоладяни не хочуть покидати своєї батьківщини. Вони будуть жити спокійно й доробляти всі недороблені справи.
Аля зі сльозами на очах попрощалася з друзями, доплела свою кіску й промовила чарівні слова. І опинилася у своїй кімнаті. Одразу ж домалювала чоловічкові голову, але обличчя, все одно, вийшло злим.
Недочеревик продовжує стягати до Недоладії, недороблені справи, адже їх так багато!
Как-то, листая семейный альбом, я обратил внимание на фотографию, на которой был мой отец приблизительно в таком же возрасте, как сейчас я: он сидел на лавке со своими одноклассниками. На всех ребятах была спортивная форма. За их спинами одноэтажный кирпичный дом, в левом углу фотографии - шведская стенка. Я спросил у бабушки:
— А где была сделана эта фотография? — Во дворе школы, в которой ты учишься. В этой школе, как ты помнишь, учился и твой отец. — Откуда на школьном дворе одноэтажный дом? — В нем когда-то жил школьный сторож. Дом этот потом снесли, когда расширяли школьную спортплощадку.
На следующий день я с особой заинтересованностью рассматривал школьный двор. Конечно, с того времени, когда школьником был мой отец, в дворе произошло немало изменений, появились новые спортивные приборы, которые приобрели для нас шефы из машиностроительного завода. Этот завод расположен через дорогую от школы. Шведская стенка в школьном дворе осталась той же. Она металлическая и послужит еще не одному поколению школьников. Плотно к ней подступают заросли старой сирени. Случайно это или нет, но перекладины шведской стенки выкрашены в светло-лиловый цвет. Такие же самые цветы сирени. Когда сирень цветет, и кажется, что шведская стенка, как и кусты сирени, растет из земли.
Именно за этими кустами находился домик сторожа. Сейчас там оборудовали сектор для прыжков в длину. Неподалеку от шведской стенки - разноуровневые брусья. Они тоже металлические и выкрашены веселой желтой эмалью. На противоположной стороне от бруса - бревно. Я долго чувствовал неуверенно на этом спортивном приборе и часто падал с него. Чтобы ребята с меня не насмехались, я приходил иногда вечером, когда смеркалось, и тренировался на бревне.
Ближе к забору размещается круглый рукоход с металлическими кольцами. Его к определенному времени тоже красили, но каждый раз мальчишеские руки стирали краску. Вот уже которую весну кольца не красят, но они блестят, словно лакированные. Центр спортивной школьной площадки заасфальтирован. Здесь ранней осенью и поздней весной строятся все классы на торжественную линейку. Есть праздники общие для всех школ - Первый или Последний звонок, - а в нашей школе существует еще и свой праздник - День открытия школы. Она была построена еще до войны. На этой школьной площадке накануне 9 мая собирается вся школа, чтобы оказать почести памяти ее учеников, которые не возвратились из фронтов Великой Отечественной войны.
Я рассказал ребятам о фотографии моего отца, изображенного на школьном дворе, и сказал: — Наверное, и у вас есть фотографии ваших родителей, где они сняты на фоне школы или в этом школьном дворе. Ведь почти все они учились в нашей школе. Интересно было бы посмотреть, как выглядели тогда наша школа и школьный двор. Когда ребята принесли эти снимки, Валентина Ивановна, наш классный руководитель, предложила: - Давайте оформим стенд, чтобы ребята и девушки других классов могли посмотреть на нашу школу глазами своих родителей.
Остап, который считался лучшим школьным бегуном, предложил: — А что, если и нам сфотографироваться в школьном дворе? Вот и продолжим нашу фотолетопись...
Я очень люблю читать. Больше всего мне нравятся приключенческие романы. Самая моя любима книга, это роман Жюль Верна «Таинственный остров» . В книге можно найти много нужной, ценной и полезной информации. В романе доказано, что человек может выжить в любых условиях. Каждый герой по- своему интересный персонаж. Сайрес Смит обладал большими знаниями. Его ум, целенаправленность и терпение выжить колонистам. Своим упорством они добились процветания на необитаемом острове. Ведь они смогли вырастить огромный урожай пшеницы из одного зёрнышка, построить мельницу, развести домашнюю птицу, приручить обезьяну и построить бот. На примере Айртона показано, что любой преступник может исправиться. В своём романе Жюль Верн хотел доказать, что люди сильны, если они действуют вместе.
Відповідь:В одному великому місті жила дівчинка Аля. Вона нічого не могла доробити до кінця — не доїдала, не допивала, не домальовувала, що почала. Навіть заплестися як слід у неї не вистачало терпіння. Якось Аля вирішила вишити рушничок бабусі на день народження. Хотіла подарувати — а там лише стібок. Соромно стало дівчинці, втекла вона у свою кімнату. А там сидів маленький чоловічок у зелених черевиках із червоними шнурками. Він сказав, що сьогодні ця дівчинка не доробила до кінця соту справу, тому він її забирає у свою країну. І дівчинка вилетіла в розчинене вікно слідом за чоловічком.
Аля опинилася на березі озера в якійсь дивній країні. Риби гуляли на березі під парасольками, а на небі світила половина сонця.
Дівчинка пішла по стежечці й зіткнулась із дивним хлопчиком — той був увесь перекошений, без лівого вуха. Але дивився привітно й лагідно. Це був Недоладько. Хлопчина розповів Алі, що вона знаходиться в країні Недоладії, де живуть усі недороблені справи.
Дівчинка сказала, що вона не хоче тут бути. Недоладько порадив звернутися до їхнього короля — Недороля Десятого і взявся провести її до нього.
Діти прийшли в місто Недоград. Тут були кривулясті вулички, будинки-розвалюхи. На великому міському годиннику була лише одна стрілка — хвилинна.
Аля діждалася ночі й пробралася до короля. Недороль злякався, але потім, оговтавшись, розповів, що дорогу із зачарованої країни знає лише Недочеревик. Раптом почулися кроки. Це йшов Перший Недорадник за... своєю головою. Недороль сказав, що цього Недорадника якась дівчинка спочатку намалювала з головою, а потім стерла ту голову гумкою і забула. Тепер Недорадник носить лицарський шолом і приміряє чужі голови. Усі його бояться, і навіть сам король — теж, адже перший Недорадник хоче забрати у нього корону. Рятує Недороля лише те, що в цього чоловіка немає голови.
До тронної зали хтось зайшов. Коли Аля побачила Недорадника, ледь не скрикнула: то вона недомалювала колись цього чоловічка.
Аля вибралася із замку й кинулася до будинку Недочереви-ка. А там — ні вікон, ні дверей. А поряд — купа недороблених речей. Дівчинка в розпачі провела рукою по стіні — і з'явилися дверцята. У невеличкій кімнаті лежала величезна книга, в якій була інструкція до зачарування та розчарування. Треба було стати перед годинником, доробити, що недороблено й проказати закляття:
І до-роби!
І до-пиши!
І роз-почни!
І не-лиши!
І до-їжай!
І до-пивай!
І з Недоладії тікай! Аля зрозуміла, що треба найперше полагодити годинник. Це міг зробити лише годинникар Недождень. Але в замку дівчинка випадково потрапила до рук Першого Недорадника. Він посадив Алю у в'язницю й сказав, що її голова, напевне, йому підійде.
Вартував гвардієць Недоборода, на голові якого замість шолома була стара каструля, а за спис була дивна залізяка, загострена з одного кінця.
Недоборода визволив Алю, бо не міг допустити, щоб у в'язниці сиділи діти. Дівчинка помчала до Тронної зали сховати шолом Недорадника, щоб той не перешкодив Годинникарю. Але в майстра не було однієї стрілки. Аля згадала, що бачила її в Недобороди замість списа. Побігли в підземелля, а там Недорадник стрибає замкнений вартовим у клітці. Недоборода з радістю віддав стрілку годинникареві, і той поліз на вежу лагодити механізм. Аля йому допомагала. Раптом вони побачили юрбу недоладян, які з Недоладьком на чолі йшли виручати Алю.
Дівчинка збігла вниз, дістала з кишені вуглинку й домалювала Недоладькові вухо, поправила ніс, очі. Потім почала домальовувати іншим усе, що їм не вистачало, та й самі недоладяни стали допомагати одне одному.
За п'ятнадцять хвилин до дванадцятої Аля покликала всіх, хто хотів перенестися із зачарованої країни. Але виявилося, що недоладяни не хочуть покидати своєї батьківщини. Вони будуть жити спокійно й доробляти всі недороблені справи.
Аля зі сльозами на очах попрощалася з друзями, доплела свою кіску й промовила чарівні слова. І опинилася у своїй кімнаті. Одразу ж домалювала чоловічкові голову, але обличчя, все одно, вийшло злим.
Недочеревик продовжує стягати до Недоладії, недороблені справи, адже їх так багато!
Пояснення: