Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.
Однажды, давным давно в Богом забытом городке, жил-был мальчик Олег. И была у Олега мечта, мечта была маааленькая, я бы, даже, сказал школьная мечта- стать отличником.Нно была у него проблема- не мог Олежа понять тему с изменением окончаний... И вот однажды уснул Олег, и приснилось чудо ему. -Ой, а где ж это я?-удивился Олег. -В стране Морфемы. Меня зовут Корень, я- самая важная часть слова, и по совместительству твой экскурсовод на сегодня, Олег. Что же тебя интересует? -Ох, уважаемый Корень, не могли бы вы просветить меня в мир окончания?-смущенно спросил мальчик. -Ну конечно! Окончание, конечно, не самая важная часть слова, но оно позволяет изменять его как угодоно! Была у нас история- исчезло окончание. Пропало без следа. И никто не мог его найти, и такая неразбериха случилась- это просто ужас какой-то!.Люди разговаривали друг с другом как с иностранцами! -А как это?-удивился Олег. -Нууу, например: "Простить, не ваш ли это перчатк?" "О да, конечно это мой перчатк Вам больш!" -Ого! Оказывается, окончание очень важно! -Хах, ну еще бы! -Олжа! Просыпайся, в школу опоздаешь,- послышался вдруг сладкий мамин голос. Олежа по приходу в школу вспомнил всё, что ему рассказывал Корень, и написал контрольную/сочинение на пятёрку!
Родился 19 апреля 1902 г. в Пскове в семье военного музыканта. Учился в Псковской гимназии, школу закончил в Москве.В 1920 г. переехал в Петроград; занимался одновременно на историко-философском факультете Петроградского университета и в Институте восточных языков (окончил в 1923— 1924 гг.).С молодости Каверин дружил с писателем Ю. Н. Тыняновым, на сестре которого был женат; именно Тынянов посоветовал ему после неудачных поэтических опытов обратиться к прозе.Уже первый его рассказ «Одиннадцатая аксиома» (1920 г.) привлёк внимание М. Горького. В 1921 г. Каверин вошёл в группу «Серапионовы братья», объединившую молодых литераторов. В их альманахе появилась повесть «Хроника города Лейпцига за 18… год», написанная Кавериным в духе Э. Т. А. Гофмана.Напряжённую писательскую работу Вениамин Александрович совмещал с занятиями наукой; в 1929 г. он защитил кандидатскую диссертацию по филологии.В годы Великой Отечественной войны Каверин был фронтовым корреспондентом на Северном флоте. Многие эпизоды военной жизни позже легли в основу его рассказов. После победы писатель жил в Москве.В литературе он занимал независимую позицию, его высказывания в защиту свободы творчества, о необходимости уважения к писательскому труду вызывали недовольство у властей. В своих книгах он ставил вечные вопросы борьбы добра и зла, любви и ненависти, научной честности и при Его произведения отличаются захватывающими сюжетами, в них действуют яркие герои, причудливо переплетаются судьбы и обстоятельства.Славу Каверину принесли романы «Исполнение желаний» (1934—1936 гг.), «Два капитана» (1938—1944 гг.), «Открытая книга» (1949—1956 гг.).За «Два капитана» он получил Сталинскую премию (1942 г.); книга выдержала десятки изданий, две экранизации. На сюжет романа поставлен мюзикл «Норд-Ост» (2002 г.).
Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.