Генг Бенг Хола алалулашашшаша
характеристикавера- добрая, отзывчивая , любит своего мужа, в любой ситуации может найти выход, чувствует себя хозяйкой- главой семьивера: "она научилась встречать не удачу с ясным веселм лицом""верочка не давала ему падать духоми постоянно поддерживалав нем бодрость""вера заговарила с ним первая с той осторожностью с которой говорят только женщины она села на руску кресла""верочкаэнергичным движением вскочила с кресла""вера возразила топнув ногой"вера попросила его рассказать все как было во всех подробностях"николай-морщит лоб, беспощядный, не верит в успех, не доволен,постоянно не доволен,обижен. николай: "он выпустил из рук портфель, который упал на пол и почти раскрылся, а сам бросился в кресло, злобно хрустнув сложенными в месте пальцами""молодой небогатый офицер""алмазов сидел,не снимая пальто и шапкии отвернувшись в сторону""алмазов высказывает долго накопившуюся обиду""он не сопротивляется но продолжает смотреть в угол с обиженнымвидом" это на первый вопрос: ) оценка: 5 голосов: 30 19.04.2012
брод - мелкое место, где можно перейти реку. обычно о нём знают те, кто живёт рядом с этой рекой или часто бывает на ней. а попытаться переправить-ся через реку вброд, не зная, где можно это сделать, опасно и глупо. то же самое касается любого дела, за которое ты принимаешься. без достаточных знаний и опыта не следует предпринимать что-то. из-за своей неосведомлённости ты можешь потерпеть неудачу или даже попасть в беду. поэтому возьми себе за правило: прежде чем браться за работу, постарайся изучить все её особенности. если ты будешь предусмотрительным, вдумчивым, то при решении любой проблемы или ты обязательно найдёшь тот самый «брод».
ну как то суди строго, не удаляй . может чем то
Наша література – явище унікальне і неповторне, вона завжди відлунювала життя, була наповнена реальним змістом, утверджувала високий морально-естетичний ідеал і була підкорена такій же високій патріотичній ідеї. З перших років свого існування українська література вирішувала важливі проблеми соціального і державного будівництва, використовувалась як своєрідний щит, об який постійно розбивались ворожі ідеології і доктрини. Міцність та надійність цього щита перевірялась протягом століть. Більше того, наша художня творчість, особливо у часи середньовіччя, не тільки повністю задовольняла прагматичні потреби в політичній і духовній сферах життя суспільства, а й сама ефективно впливала на нього, пробуджуючи національну свідомість, виховуючи естетично. Що ж стосується гармонічного поєднання ідеологічних функцій і рівня художньої майстерності, то воно залишається неперевершеним зразком, ідеалом, про який навіть досі ми можемо лише мріяти.
Сьогодні важко визначити, коли з’явилися наші перші літературні твори. Вони поховані у часі. До нас дійшли лише ті витвори таланту наших предків, які датовані початком ХІ століття. Якщо навіть погодитись з тим, що до цього моменту літературне життя у державі тільки зароджувалося, то, усе одно, потрібно зазначити: десятки, а, можливо, і сотні років мовчання для давньої української літератури стали роками активного і свідомого накопичення художнього досвіду, вивчення і освоєння усної народної поетичної творчості, а також літературних традицій інших народів – далеких і близьких, – щоб згодом вибухнути творами вражаючої ідейно-художньої довершеності. Є глибоке переконання, що не тільки прогресивні політико-економічні зрушення, не тільки військова міць, а й рівень художньої культури і, зокрема, літератури вивів нашу державу “з варварства” і допоміг увійти у сім’ю освітчених народів Європи. Увійти не на правах нерідної дитини, а на правах її поважного і шановного члена.
Разом із державою наша література переживала соціальні і політичні катаклізми, часи розквіту, занепаду і чергового відродження. Не випадково періоди розвитку літератури співпадають з найважливішими періодами в розвитку держави.
У 1037 році престол у Києві завоював Ярослав Мудрий. Він одним із перших серед київських князів зрозумів величезне значення книжної мудрості як для кожної окремої особи, так і для країни в цілому. Не випадково у давньому літописі “Повість временних літ” Ярославу присвячені саме такі рядки: “І стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися, і ченці-чорноризьці помножуватися, монастирі й храми будуватися і возвеличуватися. Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, – так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.