Люди завжди прагнули до краси. Це стосувалося не тільки матеріальних сторін життя, наприклад, красивого житла, транспортних засобів або прикрас, але і аспектів відносин між людьми. Навряд чи є на світі така людина, яка ніколи не хотіла до комусь, кому потрібна до , безоплатно з чистого душевного пориву. Звичайно, всі люди такі, основною причиною тому служить те, що людина була створена Богом.
Література приносить нам величезну кількість прикладів дивовижних вчинків людей. Звичайно, в ній описується не тільки це, але й злі наміри і дії, шкода, що заподіюється однією людиною іншій і багато чого подібне й поганого. Водночас, як мені думається, найбільш цінним у всіх книгах є приклади того, як одна людина допомагає іншій, як вона демонструє свою доброту, чесність, справедливість та інші красиві людські якості. Я думаю, що саме такі приклади і слід запам’ятовувати в першу чергу при прочитанні книг. Найчастіше так і відбувається – люди запам’ятовують з книг саме благородні вчинки героїв творів, оскільки вчинки ці дуже красиві.
В якості хорошого прикладу красивих і чистих взаємин між людьми можна привести відносини між героями твору «Останній листок» авторства О. Генрі. У цьому своєму творі автор розповів про спільне життя художників у їх власному кварталі, в якому якраз розгорілася страшна епідемія пневмонії. Героїня твору на ім’я Джонсі сильно захворіла, але вижити їй могла до лише віра в виживання і одужання. Сили Джонсі були на межі, вона думала, що незабаром помре. Вона визначила для себе, що смерть її настане тоді, коли з дерева, що стоїть за її вікном, впаде останній листок. Але листок все ніяк не падав, що додало дівчині впевненість у тому, що вона повинна вижити, і вона пішла на поправку. Як виявилося, справа тут була зовсім не в диві, а у високому вчинку її сусіда Бермана, який зміг намалювати на дереві листок, який дав Джонсі віру. На жаль, сам Берман помер, але його чистий вчинок напевно залишився в пам’яті оточуючих ще на дуже довгий час.
Якщо людина відчуває, що їй бракує духовності, впевненості у своєму високому призначенні, вона просто зобов’язана читати багато правильних книжок. Завдяки читанню кожна людина збагачується шляхом отримання прикладів високих і чистих вчинків. Роблячи такі дії, такі чисті і благородні дії, завжди можна бути впевненим у тому, що зі сторони вони виглядатимуть надзвичайно красивими.
Митрофану 16 лет. Это – здоровый малый, ленивый, грубый, избалованный матерью, госпожой Простаковой, которая потакает всем его дурным наклонностям. Он – достойный маменькин сынок. В грубости он ей не уступает; учитель его Цыфиркин говорит, что он «завсегда без дела лаяться изволит». Со своей няней Еремеевной, бесконечно ему преданной, он не только груб, но еще – бессердечен. Он подло грозит навести на нее гнев матери: «Еще слово молви, старая хрычовка уж я те отделаю!» говорит он Еремеевне. «Я опять матушке, так она тебе изволит дать таску по вчерашнему». Когда же Скотинин хочет его поколотить, он прячется за ту же бедную Еремеевну, – «мамушка, заслони меня», как самый подлый трус.
Фонвизин. Недоросль. Краткое содержание. Иллюстрированная аудиокнига
Грубость и невежество Митрофана обнаруживаются во всей красе, когда, по матери, Стародум и Правдин испытывают его знания по всем наукам. – «Дверь», спрашивает Правдин, – «какое имя: существительное, или прилагательное? – «Котора дверь? осведомляется Митрофан. «Эта – прилагательна». – «Почему же?» – «Потому, что она приложена к своему месту. Вон у чулана шеста неделя дверь стоит еще не навешана: так та покамест существительна».
Все, что говорит Митрофан, – глупо и как-то тупо. Однако, он твердо знает, чего ему хочется: – «час моей воли настал», грубо говорит он матери: «не хочу учиться, хочу жениться». Когда дело касается его выгоды, то, несмотря на свою глупость, он умеет хитрить. Так, подлаживаясь к матери, он говорит, что всю ночь видел во сне, будто она «изволит бить батюшку» и прибавляет: «так мне и жаль стало тебя, матушка, ты так устала, колотя батюшку». Это – явная хитрость, т. к. настоящей любви к матери у Митрофана нет, он не ни на какое хорошее чувство; в этом он даже хуже своей матери. Вся черствость и полное бессердечие Митрофана обнаруживаются в последнем действии, когда он отталкивает обожающую его мать: «Отвяжись, матушка, как навязалась...»