Ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності
в баладі Шевченка "Тополя"
Що таке кохання і що таке справжнє кохання? А що таке закоханість? Спробуємо відповісти на ці питання, спираючись на баладу Т. Г. Шевченка "Тополя". Нагадаємо її короткий зміст: дівчина покохала козака, якийсь час з ним зустрічалася. Далі він її залишив, обіцяв повернутися. Минуло кілька років, а дівчина все чекає. Мати збирається її видавати за іншого. Дівчина йде до ворожки, та дає їй зілля. Дівчина випиває його і обертається на тополю. Спробуємо знайти в цьому нехитрому сюжеті кохання, красу і вірність.
Почнемо спочатку. Дівчина зустрічається з козаченьком. Ось як це показує Шевченко:
Стануть собі, обіймуться —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться, —
Обоє раденькі...
Для дівчини це перші почуття, перший досвід у коханні. Тому вона віддає коханому усе серце, усю довіру, для неї її милий — ідеал. Дівчина ще не знає (на власному досвіді), що кохання буває гірким, що бувають зради та розчарування.
Минає час радощів і приходить час смутку. Коханий поїхав геть. Що б мала зробити звичайна дівчина за нашою, сучасною, логікою?
Поплакала б кілька днів чи тиждень і знайшла б собі іншого. Але в героїні балади все не так. Життя втрачає для неї сенс. Навіть батьки не відіграють в її житті таку роль, як раніше. ("Без милого батько, мати — / Як чужії люди"). Далі — гірше:
Минув і рік, минув другий —
Козака немає;Сохне вона як квіточка...
Для дівчини життя без милого стає тягарем. Проте вона ладна чекати на нього все життя. Але тут втручається мати. Вона хоче віддати доньку за заможного літнього чоловіка. І тоді дівчина зважується на ризик. Вона йде до ворожки, розповідає про свою недолю, плаче, говорить, що накладе на себе руки. За цих обставин ворожка дає зілля, яке може до в нелегкій справі. Якщо козак живий, то він неодмінно повернеться, якщо ні — то краше не знати, що буде. Закохана має останній шанс побачити свого милого і зважується прийняти зілля. Але козак не повернувся — і дівчина стала тополею. Одразу виникає питання: чому саме тополя? Відповідь можна знайти у зовнішній схожості дівчини з цим деревом: висока, тоненька, струнка. Тополя саме цим вирізняється серед інших дерев. Так само ці характеристики вважаються ознаками дівочої краси.
Якщо шукати причини трагічної долі головної героїні, то їх принаймні дві. Перша — це тогочасні традиції: дівчина має любити у своєму житті лише одного чоловіка; батьки можуть втручатися у життя дітей, вибираючи за них наречену чи нареченого. Друга причина — це кохання. Наскільки воно справжнє, ми не можемо напевно сказати, адже це вигадана героїня. Але я вважаю, що тут є одна ознака справжності і щирості кохання — це момент перетворення дівчини у тополю. Згадаймо, як починається балада:
По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Уявіть, десь в полі стоїть самотня тополя. Минають роки, а вона все стоїть. Ми знаємо, що це дівчина чекає на свого коханого. Вже минуло багато часу, а вона все ще чекає. Головною ознакою справжнього кохання є довготривалість почуття. У баладі саме так і сталося. Ця тополя, як символ кохання, буде стояти біля дороги вічно і нагадувати людям про романтичну і трагічну історію і про те, яким має бути справжнє кохання.
Через несколько дней после окончания Лицея Пушкин был принят на службу в Коллегию иностранных дел. Вскоре, взяв отпуск, он поехал в Михайловское, имение в Псковской губернии, которое после смерти деда Пушкина перешло по наследству к его матери. Лето он провел там и в начале сентября вернулся в Петербург. В те годы в Петербурге общественная жизнь била ключом. Это было время, когда в столице образовывались тайные политические общества. Критика политики правительства, резко отрицательное отношение к самодержавию объединяли не только будущих декабристов, но и широкие круги передовой дворянской молодежи. Обострялась борьба между реакционной частью дворянства и защитниками свободолюбивых идей. Эта борьба захватывала и деятелей литературы. До 1818 года еще существовал «Арзамас». В 1819 году образовалось новое литературно-политическое общество «Зеленая лампа», филиал Союза благоденствия. Члены Союза благоденствия живо интересовались литературой, видя в ней большую общественную силу, и видели своей задачей создание гражданской поэзии, насыщенной высоким идейным содержанием. Были и другие литературные общества, в большей или меньшей степени связанные с «Союзом благоденствия». Шли оживленные споры по вопросам литературы и в кружках, и в домах людей, интересовавшихся художественным словом и искусством. Пушкин с головой окунулся в жизнь Петербурга. Он постоянно бывал в театре, который страстно любил, на балах, на гуляньях, принимал живейшее участие в общественной и литературной жизни. Он — член «Арзамаса» и «Зеленой лампы», заводит обширные знакомства с представителями тайных революционных обществ, литературы и театра. Пушкин создает такие вольнолюбивые, насыщенные декабристскими идеями произведения как ода «Вольность» (1817), «К Чаадаеву» (1818), «Сказки» (1818), «Деревня» (1819) и эпиграммы на Александра I, Аракчеева, министра Голицына и других.Такие стихотворения распространялись в рукописном виде по всей стране, и не только среди дворян; они проникали в среду разночинной интеллигенции, грамотных крестьян, солдат. Среди других произведений, написанных Пушкиным в это время, особенно выделяется начатая еще в Лицее и оконченная весной 1820 года поэма «Руслан и Людмила». Жуковский, в то время первый поэт России, восхищенный этой поэмой, прислал Пушкину свой портрет с надписью: «Победителю-ученику от побежденного учителя».
Это стихотворение о том месте, в котором ты был счастлив и которое вспоминаешь с тихим благоговением . У каждого человека есть такое место на земле, где он проводил свое время беззаботно и радостно , пусть даже очень короткий период. Для Ахматовой таким местом был Летний сад. Она называет его "единственным", потому что именно с этим садом связаны ее самые светлые воспоминания. Здесь ее молодость, тут она была со своими друзьями ,которых уже нет. Этот сад- живой . Он как старый друг, о котором тебе все известно, черты которого тебе хорошо знакомы, но который от этого тебе еще ближе и роднее.
Ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності
в баладі Шевченка "Тополя"
Що таке кохання і що таке справжнє кохання? А що таке закоханість? Спробуємо відповісти на ці питання, спираючись на баладу Т. Г. Шевченка "Тополя". Нагадаємо її короткий зміст: дівчина покохала козака, якийсь час з ним зустрічалася. Далі він її залишив, обіцяв повернутися. Минуло кілька років, а дівчина все чекає. Мати збирається її видавати за іншого. Дівчина йде до ворожки, та дає їй зілля. Дівчина випиває його і обертається на тополю. Спробуємо знайти в цьому нехитрому сюжеті кохання, красу і вірність.
Почнемо спочатку. Дівчина зустрічається з козаченьком. Ось як це показує Шевченко:
Стануть собі, обіймуться —
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться, —
Обоє раденькі...
Для дівчини це перші почуття, перший досвід у коханні. Тому вона віддає коханому усе серце, усю довіру, для неї її милий — ідеал. Дівчина ще не знає (на власному досвіді), що кохання буває гірким, що бувають зради та розчарування.
Минає час радощів і приходить час смутку. Коханий поїхав геть. Що б мала зробити звичайна дівчина за нашою, сучасною, логікою?
Поплакала б кілька днів чи тиждень і знайшла б собі іншого. Але в героїні балади все не так. Життя втрачає для неї сенс. Навіть батьки не відіграють в її житті таку роль, як раніше. ("Без милого батько, мати — / Як чужії люди"). Далі — гірше:
Минув і рік, минув другий —
Козака немає;Сохне вона як квіточка...
Для дівчини життя без милого стає тягарем. Проте вона ладна чекати на нього все життя. Але тут втручається мати. Вона хоче віддати доньку за заможного літнього чоловіка. І тоді дівчина зважується на ризик. Вона йде до ворожки, розповідає про свою недолю, плаче, говорить, що накладе на себе руки. За цих обставин ворожка дає зілля, яке може до в нелегкій справі. Якщо козак живий, то він неодмінно повернеться, якщо ні — то краше не знати, що буде. Закохана має останній шанс побачити свого милого і зважується прийняти зілля. Але козак не повернувся — і дівчина стала тополею. Одразу виникає питання: чому саме тополя? Відповідь можна знайти у зовнішній схожості дівчини з цим деревом: висока, тоненька, струнка. Тополя саме цим вирізняється серед інших дерев. Так само ці характеристики вважаються ознаками дівочої краси.
Якщо шукати причини трагічної долі головної героїні, то їх принаймні дві. Перша — це тогочасні традиції: дівчина має любити у своєму житті лише одного чоловіка; батьки можуть втручатися у життя дітей, вибираючи за них наречену чи нареченого. Друга причина — це кохання. Наскільки воно справжнє, ми не можемо напевно сказати, адже це вигадана героїня. Але я вважаю, що тут є одна ознака справжності і щирості кохання — це момент перетворення дівчини у тополю. Згадаймо, як починається балада:
По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Уявіть, десь в полі стоїть самотня тополя. Минають роки, а вона все стоїть. Ми знаємо, що це дівчина чекає на свого коханого. Вже минуло багато часу, а вона все ще чекає. Головною ознакою справжнього кохання є довготривалість почуття. У баладі саме так і сталося. Ця тополя, як символ кохання, буде стояти біля дороги вічно і нагадувати людям про романтичну і трагічну історію і про те, яким має бути справжнє кохання.