Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
еса «Недоросль» Дениса Фонвизина была написана в 18 веке – в переходную эпоху, когда российское общество представляло собой два противоположных лагеря – приверженцев новых, просветительских идей и носителей устаревших, помещицких ценностей. Ярким представителем первых в пьесе выступает Стародум. «Недоросль» является классицистическим произведением, поэтому уже в фамилии героя Фонвизин предоставляет читателю краткую характеристику Стародума. «Стародум» – тот, кто думает по-старому. В контексте комедии это человек, для которого важны приоритеты предыдущей – петровской эпохи – в то время монарх активно вводил реформы по просвещению и образованию, отходя таким образом от укоренившихся в российском обществе идей домостороя. Помимо того, значение фамилии «Стародум» можно трактовать и более глобально – как носителя мудрости, опыта, традиций, христианской морали и человечности.
В пьесе Стародум выступает положительным героем. Это образованный мужчина преклонного возраста, с большим жизненным опытом.
И. Бродский говорил, что «Реквием» - автобиография поэта, а не народная трагедия. Поэма «Реквием», написанная А. Ахматовой в 30х-40х годах, является откровением, обрушившимся на Россию в послевоенные годы. Это величайшее произведение поэтессы было опубликовано лишь ближе к концу 20 века, так как в нём раскрылось всё недосказанное: и последствия сталинских репрессий, и боль матерей, жен, переживших заточение и смерть своих близких. По моему мнению, «Реквием» - гениальное произведение, венец творчества Ахматовой. А поистине гениальные вещи не могут быть только лишь автобиографичны. Они масштабны, это произведения-эпопеи; такие как «Война и мир» Толстого, «Тихий Дон» Шолохова. Поэма «Реквием», пусть и отличается краткостью, носит глобальный характер – это, безусловно, народная трагедия.