М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
yrarissikhin
yrarissikhin
06.07.2020 06:58 •  Литература

Как вы понимаете смысл финала текста «Я понимал, что все кончено и я больше никогда в жизни не увижу Милорда, и все-таки бежал, а навстречу мне летела в глаза холодная серая пыль, и я не понимал, что это уже снег. Я бежал по Садовой к Земляному валу. От Красных ворот». (50-70 слов) И.И. Коваль

👇
Открыть все ответы
Ответ:
aaablaeva
aaablaeva
06.07.2020

ответ:Байбородин Анатолий Григорьевич – талантливый российский писатель. Родился в 1950 г. в с. Сосново-Озерское Еравнинского р-на Республики Бурятия. Отец Григорий Григорьевич, уроженец с. Укыр, коренной сибиряк, забайкальский крестьянин-«гуран». Мать Софья Лазаревна Андриевская – «семесюха», уроженка с. Красный Чикой. Андриевские, обретшие на польской земле шляхетскую фамилию и сосланные в Забайкалье, строго соблюдали старую православную веру. Но, перебравшись в Еравну, старики постепенно «обмирщали», от старой веры осталось только двуперстное знамение. А молодежь в советское время росла безбожниками.

Анатолий Байбородин «вырос и заматерел без старой веры православной и крестился уже немолодым». Хотя А.Г. Байбородин нестарообрядец, семейские крови дают о себе знать: «Так или иначе, семейская обрядовая культура, быт семейских меня всегда волновали, притягивали. В них, семейских, чуть не до последних лет стойко хранилось и славянское язычество от начала христианства на Руси. Словом, они более русские в чистом виде». Именно это подвигло его к составлению сборника «Русский месяцеслов: обычаи, обряды, поверия, приметы русского народа» (Иркутск. 1998 г.), удостоенного престижной премии «Отчий дом имени братьев Киреевских» (1999 г.) А.Г. Байбородин, провинциальный юноша, сам пробил себе дорогу в жизни и литературе. После окончания Иркутского гос. ун-та (отд. журналистики) работал в сельских и областных газетах. Много писал. Его творчество одобрили и высоко оценили выдающиеся российские писатели Валентин Распутин, Виктор Астафьев, Владимир Личутин. В своем творчестве Анатолий Байбородин достиг больших высот. Он автор повестей «Отхон» (Иркутск. 1983), в новой редакции «Поздний сын» (Москва. 1991); книгу очерков «Яко богиню землю нареки» (Москва. 1991); сборник деревенских баек «Диво» (Иркутск. 2003); избранные произведения «Воля» (Иркутск. 1998); составитель книги «Россия древняя и вечная»; сборник избранных произведений «Утоли мои печали». Его произведения печатались в московских, сибирских журналах, в коллективных сборниках, а также в Чехословакии, Германии, Франции. О творчестве писателя имеется свыше 20 публикаций известных литературоведов.

Он лауреат Всероссийских премий: «Литературная Россия» (1979), «Традиция» (1995), «Отчий дом имени братьев Киреевских» (1999), лауреат Всероссийского литературного конкурса им. Василия Шукшина. Член Союза писателей России. Преподает в Иркутском гос. ун-те.

Анатолий Байбородин пишет: «Мне всегда жаль, что никто еще не мог написать с великой любовью к семейскому русскому народу, с низким поклоном их ладу, их поэтическим обрядам, их нравственной чистоте. Тут нужно писать в Беловском («Лад») и Распутинском духе. Может быть, такой писатель еще явится…».

А.Г. Байбородин дружен с доктором исторических наук Ф.Ф. Болоневым, участвовал вместе с ним в 1992 г. в фольклорно-этнографической экспедиции.

Остается только мечтать, что Анатолий Байбородин возьмется за тему семейщины и раскроет ее щедрое богатство души, ярчайшую стихию семейской речи. Это под силу такому чародею слова, каким является талантливый российский писатель Анатолий Байбородин.

П.Ф. Калашников.

4,8(98 оценок)
Ответ:
abrashevamarin
abrashevamarin
06.07.2020

Коли почалася Вітчизняна війна, князь Андрій добровільно йде в армію. Він відмовляється служити в штабі при» особі государя". На його переконання, тільки служба в діючій армії дасть йому впевненість, що він буде корисний на війні. Отримавши в командування полк, князь Андрій ще більше зближується з народом. «У полку його називали наш князь, ним пишалися і його любили". Таким чином, в душевному оновленні князя Андрія головну роль зіграли прості російські солдати.

Важка рана, отримана на Бородінському полі, обриває діяльність князя Андрія. Але допитлива думка його продовжує працювати і під час хвороби. Лежачи на перев'язувальному пункті, він підводить підсумок своєму життєвому шляху. Князю Андрію пристрасно хочеться жити,і в той же час він думає: "але хіба не все одно тепер?. . А що буде там(тобто після смерті) і що таке було тут? Чому мені було шкода розлучатися з життям? Що було в цьому житті, чого я не розумів і не розумію» .

І в ці хвилини його осіняє вогняна думка про величезну, загальної, всепрощаючої любові до людей, яку він приніс би, якби залишився живий. Але князю Андрієві не судилося оговтатися від рани. У Ярославлі, куди його перевезли Ростови, він зрозумів, що вмирає. У напівбреду, в години страждальницького усамітнення він мучительно роздумує про те, що таке вічна любов, і приходить до свідомості, що вона вимагає зречення від життя: «Все, всіх любити, завжди жертвувати собою для любові означало нікого не любити, означало не жити цим земним життям» . Це була явна ознака душевного перелому.

Однак, коли поруч з ним знову опинилася Наташа, князь Андрій знову повертається до думки про життя і про земне кохання. "Все, що є, все існує тільки тому, що я люблю», — міркує він. Так борються в його душі два суперечливих твердження: любов є життя і любов є смерть.

Перемагає друге. "Душа його була не в нормальному стані", - пояснює автор. Князь Андрій приходить в кінцевому підсумку до ідеалістичного розуміння любові і смерті: «любов є бог, і померти значить, мені, частинці любові, повернутися до загального і вічного джерела» . Він сам розумів, що в цих думках чогось бракувало, що в них «щось було одностороннє, особисте, розумове-не було очевидності» .

Незадовго до смерті йому сниться важкий сон. Уві сні він знову бореться за життя, відчуваючи болісний страх смерті. Але смерть і уві сні перемагає, і князь Андрій прокидається з думкою, що смерть — це звільнення. З цією думкою він і вмирає.

Передсмертні думки його-думки людини, надламаного хворобою і стражданнями, невластиві тверезому розуму князя Андрія. Для духовного вигляду князя Андрія характерні не ці «передсмертні роздуми, пофарбовані містицизмом, а його допитливий, тверезий, матеріалістичний розум, його прагнення до громадської діяльності, його любов до народу, боротьбі за щастя якого він присвятив би життя, якби не помер від рани. Смерть обірвала його шукання.

Духовний вигляд князя Андрія і вся його діяльність дають право припустити, що, якби він залишився живий, шукання привели б його в

Объяснение:

4,7(36 оценок)
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ