в 1825 году, после того, как огню было предано очередное послание графини,пушкин написал стихотворение «сожженное письмо», в котором с горечью отметил, что не в силах нарушить волю любимой. «как долго медлил я! как долго не хоте рука предать огню все радости мои! », — отметил автор. однако долг чести оказался выше чувств, поэтому проходит несколько минут колебаний, и «уж пламя жадное листы твои приемлет». письмо, которое поэт считает бесценным, постепенно превращается в груду пепла и «перстня верного утратив впечатленье, растопленный сургуч кипит».
в эти минуты пушкин испытывает настоящее отчаянье, так как письмо от графини – то немногое, что осталось от их любви. однако еще больше поэта угнетает необходимость его собственноручно уничтожить и, тем самым, лишить себя возможности время от времени перечитывать строки, полные любви и нежности. стоит отметить, что в это время пушкин находится в очередной ссылке, и вынужден безвыездно жить в родовом поместье михайловское. поэтому письмо от елизаветы воронцовой является для него глотком свежего воздуха, напоминая не только о счастливых днях, которые он провел в одессе, но и об утраченной свободе. кроме этого, страстная и пылкая натура поэта жаждет любви, ему необходимо, чтобы рядом всегда была женщина, к которой бы он испытывал подобные чувства, выражая их в стихотворной форме.
подробнее - на -
Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого "Кобзаря", Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що він не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з'являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.
Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш "За ". Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по "сніго-білому полю" (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: "Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас..." Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.
Ліричний герой поезії "Бажання" сповнений прагнення "перевернути світ" і "поставити все догори ногами": стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни — служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.
Твір "Місто", що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього — центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи — звукові ("блимно і крапно"), зорові ("блиск лініями", "міняться силуетами"), абстрактні ("диференційована геометрія химерних кутів і будов"). Водночас поет ніби "нанизує" ряд дієслівних форм: "сунуть лізуть повзуть пересовуються", "міняться", "вирізують", "закріплюються". Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.
Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт "Аспанфуту" (Асоціація панфутуристів), "Комун культу" (Комуністична культура) тощо. На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався "соціалістичний реалізм". Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.