драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: «сто тисяч», «хазяїн», «суєта». сюди ж належить і комедія «мартин боруля», яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів. драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх- могутня зброя: те, над. чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на. себе і. прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері. карпенко-карий надавав важливу роль сміху і вважав його одним з найбільш дієвих засобів боротьби с людськими . адже, дійсно, сміх — досить могутня зброя: той, з кого сміються, частіш усього перетворюється із кумира на об’єкт кепкування і втрачає свою значимість. крім того, кожного з нас сміх примушує подивитися на себе під критичним кутом і спонукає позбавитись тих або інших недоліків у своєму характері та поведінці.
сюжет п’єси «мартин боруля» драматург будує на реальних фактах з життя його родини. у якийсь момент батько і. карпенко-карого, який майже все життя керував панськими маєтками, вирішив домогтися для своєї родини дворянського звання. на це пішло немало часу і коштів, але все марно: дворянське коріння родини так і не було доведено, бо в архівних документах прізвище предків письменника значилося як тобелевич, а він та його батько мали вже прізвище тобілевич. саме ці події і. карпенко-карий і поклав в основу п’єси, при цьому автор мав ціль висміяти таких, як він, — простих людей, що намагалися будь-якою ціною отримати дворянське звання і хибно вважали, що цим званням можна якось піднятися над іншими людьми
1. Генрі Вордсворт Лонгфелло народився 27 лютого 1807 р. в місті Портленді.
2. Англійські колонії в Північній Америці.
3. Предки поета були купцями, моряками, ремісниками.
4. У сім'ї було восьмеро дітей - чотири брати й чотири сестри.
5. Поет з дитинства вивчав іноземні мови та читав книжки.
6. Навчання у коледжі Боудойн.
7. Поїздка до Європи.
8. Повернення до США.
9. Викладав мови в коледжі Боудойн.
10. 1834 р. посада професора в Гарвадському університеті.
11. 1851 р. медаль від короля Німеччини - кайзера Вільгельма I за розвиток миру на Землі.
12. Обрання членом Російської академії наук, іспанськох Королівської накадемії та багатьох інших товариств світу.
13. 1855 р. видано твір "Пісня по Гайавату".
14. Наприкнці 1870-х найповніша в США збірка перекладів "Поезія всіх країн".
15. 1878 р. його приймала в Англії королева Вікторія.
16. 1882 р. широке відзначання ювілею.
17. 24 березня 1882 р. Генрі Вордсворта Лонгфелло не стало.
18. Садщина для всього світу - вірші, романи, поеми, наукові твори, підручники для студентів.
19. Генрі Лонгфелло був великим патріотом своєї країни і "громадянином світу".
Надеюсь ;)
ответ:жизнь онегина-жизнь бездельника который проводит свое время в театрах, в ресторанах, на балах. Этот уклад жизни был нормален и привычен для «золотой молодежи» и всего дворянского сословия. В своем кругу Онегин совсем не был лишним, он занимал определенное место в жизни общества. Несмотря на то, что скука одолевала его, он был равнодушен ко всему, его жизнь, по-видимому, так и бы и текла, если бы он не встретил Татьяну Ларину. Онегину льстит влюбленность Татьяны, но он морально не готов ответить на ее любовь. Он не к серьезному всепоглощающему чувству, ведь любовь — это тяжкий труд души. Отвергая любовь Татьяны, Онегин, сам того не зная, становится несчастен, так как потерял возможность возродиться к жизни. Это его главная главная ошибка, за которую он позднее жестоко заплатит.
Татьяна Ларина борется сама с собой. С одной стороны, она по-прежнему любит Онегина, а с другой стороны — понимает, что влюблена в убийцу Ленского. Татьяна осознает, что Онегин не тот герой, которого она нарисовала себе в своем воображении и в своих мечтах, а человек, не на сострадание, несущий боль и слезы другим.
В самом же Онегине внезапно пробуждаются чувства к Татьяне, он видит скрытую силу в этой женщине. Далее следует разлука героев.онегин уезжает путешествовать. Вернувшись, он на балу встречает Татьяну, но это уже совершенно другая женщина. Она замужем за важным генералом, но дело даже не в этом. Она изменилась и внешне и внутренне: стала «равнодушною княгиней, неприступною богиней». Роли поменялись, .и теперь Онегин страдает и ищет свиданий с ней. Но время упущено, и вернуть невозможно. Теперь уже Онегин пишет страстное письмо, но ответа нет. При встрече Татьяна холодно говорит : « Я вас меня оставить». «Как будто громом поражен» стоит Онегин, он отвергнут, не нужен. Однако Татьяна не скрывает того, что до сих пор любит Онегина. Но отношения между ними считает невозможными — она глубоко порядочна и относится с уважением к своему мужу.
Роман «Евгений Онегин» — это в том числе романтическая история несчастной любви. История трагическая и поучительная.
Объяснение: