Рассказ Санькин Марал очень интересный. В детстве когда Санька был еще махонький он с папой пошел на охоту. И впору охоты они встретили великую маралуху. А около нее стоял маленкий мараленнок. И Санька отобрал его к для себя. Только Саньку подпускает семилеток так недалёко, что тот гладит его спину, трогает рога и, обнявши за шейку, прогуливается с ним по саду. как товарищ. Любит он Саньку и верует ему. Не за то что радостный мальчуган всегда приносит ему в торбочке овса, и не за то что. каждое его движение дышит лаской. Нет. Семилеток помнит, что ни разу он ни лицезрел Саньку посреди безрассудно ухаживающих всадников, которые беспощадно гоняют маралов перед срезкой рогов. Силы было столько, что хотелось вызвать на кровавый смертный бой всех стариков- быков. Только маралухи любовались им. когда он, фыркая, взбивал фонтаном землю. Так половину лета прогулял семилеток в горах. Рога его окрепли и засохли. Силен был Семилеток. Но вскоре вновь устроили погоню за ним. И в этот раз его словили. Его связали и разрезали рога. А когда его отпустили он пулей устремился к саду и увидел как Санька держит его рога. Он застыл, а после ринулся на Саньку и напал на него. Но один из мужчин вонзил топор ему в спину. И лежал семилеток дыша заключительными вдохами
Павел Васильев. На чужом берегу. Стихотворение написано в 1932 году. Посвящено жене Галине Анучиной. Написано по поводу их разлуки - она осталась в Омске, он уехал в Москву. Больше они не виделись.
Стихотворение состоит из 6 строф. Рифмовка перекрестная. Стихотворный размер - анапест.
Средства художественной выразительности:
Эпитеты: в гиблом, пропащем снегу; дремучему краю, любимейший голос.
Метафоры:
останусь один, чтобы песня окрепла,
подвластен дремучему краю,
другие забавы и сны по плечу,
Чтоб огнями и тьмою, и рыжей волной \ Позади, за кормой убегала Россия.
Риторические восклицания: Не добраться к тебе! Царство рыбы и птицы! Ты будешь со мной!
Сравнение:
Ты похожею будешь на дальний дымок,
На старинные песни, на счастье похожа!
Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
Потому что Санька, замышлял очень плохое дело, и смотрел косо на Семилетку, и Семилеток напал на Саньку, и потом они дрались, и все плакали, потом их Дядя Фёдор, и все померились, но потом опять ссорились, и опять дружили, и там продолжалось 5 дней, потом Дядя Фёдор ушёл, и они дрались, потом Санек уехал в другую деревню, но Санек все ещё помнил по Семелетку, и он замышлял очень плохое дело про него, потом купил билет обратно в деревню, и приехал к Семелетке, и ждал его у своего дома, и когда была ночь, Семилетко пришёл домой. И вот тогда Санек, напал на него, а дядя Фёдор все видел, и поругал Санька, а мама Санька это все увидела, и напугала Дядю Федора, и дядя Фёдор убежал, а Семилетко заплакал. Конец эссе