У Гофмана гротеск як художній прийом зберігає зв’язок зі своєю первісною природою і водночас успішно виконує сатирично-викривальні функції.
Повість-казка «Крихітка Цахес...» насичена образами-гротесками, гротескними ситуаціями. Вона є узагальненим образом сучасної письменникові німецької дійсності.
Адже усе, що Гофман у своїх творах називав філістерством, було не вигадкою, а живою реальністю, з якою письменникові доводилося постійно стикатися. Філістери, люди обмежені, а часто і просто нікчемні, чудово почувалися в Німеччині — вони були в бюрократичному апараті, в комерції, в науці і навіть у літературі. За спогадами сучасників, Гофман вважав, що найбільше їх зосередилося саме в Берліні.
Повсюдно люди посередніх здібностей завдяки владі, зв’язкам, а часто і грошам посідали високе суспільне становище та ще й вимагали, щоб оточення визнавало їхній розум і талант лише за те, що вони обіймають значні посади.
Глибокий викривальний зміст твору був очевидним завжди: зобразити князів, високопосадовців і навіть університетського професора відвертими дурнями — справді «межа всьому». Образ малюка Цахеса — нікчеми, який без розуму і таланту швидко досяг кар’єрних висот, присвоюючи чужі заслуги, ще більше увиразнювала цю важливу проблему: ентузіастові-романтику важко жити у філістерському суспільстві, де чеснотами виступають марнославство, лицемірство, невігластво і пихатість.
Автор дійшов висновку: багатство й людська глухота, те, що люди забували закони природи й краси, — все це призвело до панування безглуздості й вульгарності. Але Гофман вірив у велику силу мистецтва — перемога на сторінках його казки можлива, але у світі людей все набагато складніше. Цим і пояснював іронічний фінал твору. Таким чином, занепад бездуховності призвів до збільшення філістерського світу, а її відродження — навпаки, до процвітання життя у суспільстві.
Раскольников - личность сложная, но его характер и мировоззрение хорошо были описаны в произведении. поэтому понять почему он был отделен от мира - не сложно. если помните, то он всех людей считал (в том числе и себя) "вошью". собственно, и пошел-то он на преступление, чтобы доказать себе, что он не такой как все, он не "вошь". поэтому и отделен был от мира, что понимание всего у него было иное. и у него всегда на все было своё мнение, домыслы и причины. соответственно, и виноват только он сам. поскольку своими принципами и жизненными понятиями отделился от людей и мира.
Куприн Александр Иванович ([26.8(7.9).1870 года. Наровчат, ныне Пензенской области, - 25.8.1938 года, Ленинград]) - русский писатель.
Происходил из небогатой дворянской семьи, окончил Александровское военное училище в Москве. D 1890–1894 служил в полку, расположенном в Подольской губернии. Как писатель дебютировал еще в училище, опубликовал несколько рассказов и повесть Впотьмах (1893). Был репортером киевских и одесских газет, выпустил в 1897 сборник Миниатюры, печатался в столичных журналах "Русское богатство", "Мир Божий", "Жизнь искусства" и других. Успех пришел к Куприну после появления повести "Молох" (1896). Его славу упрочили первый том Рассказов (1903) и особенно повесть Поединок (1905). В 1907-19 годах выходят повести и рассказы. В рассказах "Гамбринус" (1907), "Гранатовый браслет" (1911). В 1919 году Куприн эмигриркет в Париж. Умер Куприн в Гатчине 25 августа 1938, похоронен на мемориальном кладбище «Литераторские мостки» (Санкт-Петербург).
якось так)
Объяснение:
У Гофмана гротеск як художній прийом зберігає зв’язок зі своєю первісною природою і водночас успішно виконує сатирично-викривальні функції.
Повість-казка «Крихітка Цахес...» насичена образами-гротесками, гротескними ситуаціями. Вона є узагальненим образом сучасної письменникові німецької дійсності.
Адже усе, що Гофман у своїх творах називав філістерством, було не вигадкою, а живою реальністю, з якою письменникові доводилося постійно стикатися. Філістери, люди обмежені, а часто і просто нікчемні, чудово почувалися в Німеччині — вони були в бюрократичному апараті, в комерції, в науці і навіть у літературі. За спогадами сучасників, Гофман вважав, що найбільше їх зосередилося саме в Берліні.
Повсюдно люди посередніх здібностей завдяки владі, зв’язкам, а часто і грошам посідали високе суспільне становище та ще й вимагали, щоб оточення визнавало їхній розум і талант лише за те, що вони обіймають значні посади.
Глибокий викривальний зміст твору був очевидним завжди: зобразити князів, високопосадовців і навіть університетського професора відвертими дурнями — справді «межа всьому». Образ малюка Цахеса — нікчеми, який без розуму і таланту швидко досяг кар’єрних висот, присвоюючи чужі заслуги, ще більше увиразнювала цю важливу проблему: ентузіастові-романтику важко жити у філістерському суспільстві, де чеснотами виступають марнославство, лицемірство, невігластво і пихатість.
Автор дійшов висновку: багатство й людська глухота, те, що люди забували закони природи й краси, — все це призвело до панування безглуздості й вульгарності. Але Гофман вірив у велику силу мистецтва — перемога на сторінках його казки можлива, але у світі людей все набагато складніше. Цим і пояснював іронічний фінал твору. Таким чином, занепад бездуховності призвів до збільшення філістерського світу, а її відродження — навпаки, до процвітання життя у суспільстві.