Прочитайте отрывок из романа Е. Замятина и выполните задания. Я помню — первое у меня было: «Скорее, сломя голову, назад». Потому что мне ясно: пока я там, в коридорах, ждал — они как-то взорвали или разрушили Зеленую Стену — и оттуда все ринулось и захлестнуло наш очищенный от низшего мира город.
Должно быть, что-нибудь в этом роде я сказал I. Она засмеялась:
— Да нет же! Просто — мы вышли за Зеленую Стену...
Тогда я раскрыл глаза — и лицом к лицу со мной, наяву — то самое, чего до сих пор не видел никто из живых иначе, как в тысячу раз уменьшенное, ослабленное, затушеванное мутным стеклом Стены.
Солнце... это не было наше, равномерно распределенное по зеркальной поверхности мостовых солнце: это были какие-то живые осколки, непрестанно прыгающие пятна, от которых слепли глаза, голова шла кругом. И деревья, как свечки — в самое небо; как на корявых лапах присевшие к земле пауки; как немые зеленые фонтаны... И все это карачится, шевелится, шуршит, из-под ног шарахается какой-то шершавый клубочек, а я — прикован, я не могу ни шагу — потому что под ногами не плоскость — понимаете, не плоскость, а что-то отвратительно-мягкое, податливое, живое, зеленое, упругое.
Я был оглушен всем этим, я захлебнулся — это, может быть, самое подходящее слово. Я стоял, обеими руками вцепившись в какой-то качающийся сук.
— Ничего, ничего! Это — только сначала, это пройдет. Смелее!
Рядом с I — на зеленой, головокружительно-прыгающей сетке чей-то тончайший, вырезанный из бумаги профиль... нет, не чей-то, а я его знаю. Я помню: доктор, — нет, нет, я очень ясно все понимаю. И вот понимаю: они вдвоем схватили меня под руки и со смехом тащат вперед. Ноги у меня заплетаются, скользят. Там карканье, мох, кочки, клекот, сучья, стволы, крылья, листья, свист...
И — деревья разбежались, яркая поляна, на поляне — люди... или уж я не знаю как; может быть, правильней — существа.
Тут — самое трудное. Потому что это выходило из всяких пределов вероятия. И мне теперь ясно, отчего I всегда так упорно отмалчивалась: я все равно бы не поверил — даже ей. Возможно, что завтра я не буду верить и самому себе — вот этой своей записи.
Проанализируйте эпизод. Определите основную мысль данного эпизода. Проанализируйте внутреннее состояние главного героя, выявите выражения авторской позиции. Определите роль этого эпизода в контексте всего романа. Напишите ответ в виде связного текста.
При написании ответа, ответьте на вопросы
1.Какое значение имеет данный эпизод для раскрытия образа героя?
2. Какова роль данного эпизода в композиции романа?
3. Каким образом данный эпизод связан с темой произведения? Объясните, каким образом выбранный эпизод связан с основной идеей романа.
4. Укажите, какие средства и приёмы читателю понять замысел автора.
Объяснение:
1. Ідеєю оповідання «Білий кінь Шептало» є (з 1 – 20 завдання по 0,5 б.)
А захоплення прагненням особистості позбутися туги, жалю
Б заклик до активної життєдіяльності
В. нівелювання самобутньої особистості під впливом натовпу
Г засудження легковажності, надмірної гордості
2. Головною проблемою у творі є
А підступність і зрада
Б. формування особистості, роздвоєність її душі
В мораль і бездуховність
Г людина та природа
3. Кульмінацією оповідання є
А. на волі кінь відчув себе особистістю
Б Шептало біля водопою
В самотність коня
Г головне – знати про свою білизну
4. Шептало змалку найбільше ненавидів
А самотність
Б пихатість Степана
В бригадне дворище
Г . табун, гурт
5. Чого соромився Шептало?
А Своєї худої статури;
Б невміння тягати плуга;
В. упряжі;
Г власного походження.
6. За що інші коні недолюблювали Шептала? Бо він:
А виявляв свій брикливий характер;
Б намагався кусатися;
В. порозумівся із конюхом Степаном;
Г полюбляв хлопця.
7. Подумки Шептало критикував деяких коней за
А бездіяльність
Б. обмеженість
В безхарактерність
Г надзвичайну покірність
8. Змалку білий кінь полюбляв:
А. перебувати на самоті;
Б бути виключно у табуні;
В їсти соковиту травичку;
Г випасатися біля лісу.
9. Кінь забуває про все, окрім одного:
А глузування з нього інших коней і хлопчика
Б безглуздого кружляння в приводі
В відрази після водопою
Г. тремтливої ілюзії волі та влади
10. Шептало піднімає голову й ласкаво ірже тому, що
А нарешті знайшов спільну мову з табуном
Б він може більше відпочивати
В. його охоплює солодке почуття прощення й солідарності з конюхом
Г Степан усе частіше направляє його до міста
11. Глибока образа охопила душу білого коня, коли
А. Степан безжально вдарив батогом
Б його позбавили завтрашнього відпочинку
В треба котити воза ранковою міською вулицею
Г його постійно залишали самотнім
12. Мати розповідала Шепталові про
А. гордих білих коней
Б недосяжну волю
В покірність і слухняність
Г любов до життя
13. Усе життя для Шептала запаморочливо пахнув святковістю
А луг
Б ліс
В. цирк
Г чистий водопій
14. Через поблажливо-зверхній дотик білий кінь
А низько схилив голову
Б. перестрибнув рів і помчав у лугову синь
В сумно заіржав
Г зачепив копитом хлопця
15. Шептало не міг стримати буйної радості, бо
А. відчув запах справжньої волі
Б навколо було чимало соковитої трави
В був самісінький на всю луку
Г мокрі мітлиці лоскотали черево та груди
16. Неприємний спомин засмоктав у Шепталових грудях:
А. шелест соломи по стерні, щем спини
Б розлука з матір’ю
В Степанові дорікання
Г намагання хлопчика загнуздати білого коня
17. Білий кінь заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами, тому що
А розізлився на Степана через побиття
Б . відчув себе дуже сильним
В вирішив помститися табунові
Г хотів налякати малого хлопця
18. У водянім дзеркалі Шептало побачив себе
А переляканого через грім
Б сумного
В. незвично білого
Джерело: https://dovidka.biz.ua/bilyi-kin-sheptalo-testy-z-vidpovidiamy