Леся Українка дуже мудра, чутлива жінка і поетеса. Коли починаєш читати її твори спочатку намагаєшся зрозуміти сенс її слів, дії персонажів у самому творі. Прочитавши драму-феєрію "Лісова пісня", я зрозуміла що донести до нас з того часу до сьогодні намагаються лише одну думку, що духовне важливіше і цінніше матеріального.
З початку твору я потрапила в казку, інший світ, інші думки, інше життя. Мені було дуже цікаво, а як же все-таки лісовий дух і дух людського світу можуть злитися, чи це можливо? На свої питання і отримую відповідь, що при сильної незалежної і чистої любові навіть , здавалося б, дві несумісності можуть бути щасливі разом. Мавка і Лукаш дуже сильні персонажі але у них різне сприйняття світу. Лукаш вважає, що природа - це матеріальне і сприймає користування нею, як належне. Мавка вважає навпаки, природа - це найважливіше, вона вміє говорити, відчувати, любити. Ось тоді мені стало зрозуміло чому Мавка не стала жати пшеницю, а лише співчувала Русалку, а Килина, Мати Лукаша й сам Лукаш вважали це нормальним. На мій погляд Лукаш робив не правильно, йому не потрібно було слухати мати і свататися до Килине, а повинен був підтримати Мавку і до й, поговорити або порадити, захистити від усього зовнішнього. Мавка була гідна поваги і ніжності, вона це заслужила своєю відданістю, любов'ю і ласкою до всього живого. Якщо порівняти твір Лесі Українки з нашим часом, а персонажів з людьми, то вийде не погана драма. Сучасна молодь навіть і не знає що таке любов, що означають ці слова. Кажучи "люблю" людина повинна усвідомити, що всі проблеми, весь біль і переживання, всю радість повинні ділити дві людини, два люблячих серця. Якщо один чоловік оступився, то інший підтримає і зрозуміє. Проте, в наш час не вважають любов до гроба "модним" тепер це лише розвага. Я проти такого ставлення і твори авторів 19 і 20 століття повинні хоч чогось нас навчити та змусити вибрати свій шлях, своє місце в житті. Прочитавши драму-феєрію я зрозуміла, що означає любити і жертвувати собою заради щастя коханої людини. Це не значить просто сказати "люблю" , це значить робити несподівані приємні вчинки, це підтримувати в кожну важку хвилину один одного. Любити - це рятувати іншого, коли він зійшов з правильного шляху. Рятувати так . як рятувала Мавка свою любов та все ж її врятувала.
Тема "маленького человека" впервые была затронута в творчествеА. С. Пушкина ("Станционный смотритель"), Н. В. Гоголя ("Шинель"),М. Ю. Лермонтова ("Герой нашего времени"). Герои произведений этих выдающихся писателей - Самсон Вырин, Акакий Акакиевич, Максим Максимыч - стали нарицательными, а тема прочно вошла в литературу. Ф. М. Достоевский является не просто продолжателем традиций в русской литературе, но становится автором одной ведущей темы - темы "бедных людей", "униженных и оскорбленных". Поэтому творчество Достоевского так цельно тематически. Достоевский как бы говорит своим творчеством, что всякий человек, кто бы он ни был, как бы он низко ни стоял, имеет право на сочувствие и сострадание. Как многие выдающиеся русские писатели, Достоевский уже в первом романе "Бедные люди" обращается к теме "маленького человека". Главный герой романа - Макар Девушкин - бедный чиновник, придавленный горем, нуждой и социальным бесправием. Писатель считал, что «маленький человек» не заслуживает такого обращения, какое показано во многих произведениях, «Бедные люди» - это был первый роман в русской литературе, где «маленький человек» заговорил сам. Ужасен мир вокруг Вареньки Доброселовой, молодой женщины, пережившей много горестей в своей жизни (смерть отца, матери, любимого, преследования низких людей) , и Макара Девушкина, бедного пожилого чиновника. Достоевский написал роман в письмах, иначе герои вряд ли смогли бы раскрыть сердца, они были очень робки. Такая форма повествования придала душевность всему роману и показала одну из основных позиций Достоевского: главное в «маленьком человеке» – это его натура. Для бедного человека основа жизни - это честь и уважение, но герои романа «Бедные люди» знают, что «маленькому» в социальном плане человеку этого добиться практически невозможно: «И ведомо каждому, Варенька, что бедный человек хуже ветошки и никакого ни от кого уважения получить не может, что уж там не пиши» . Его протест против несправедливости безнадежен. Макар Алексеевич очень амбициозен, и многое, что он делает, он делает не для себя, а для того, чтобы это увидели другие (пьет хороший чай) . Он пытается скрыть свой стыд за себя. К сожалению, мнение со стороны ему дороже собственного. Макар Девушкин и Варенька Доброселова – люди огромной душевной чистоты и доброты. Каждый из них готов отдать последнее ради другого. Макар – это человек, который умеет чувствовать, сопереживать, мыслить и рассуждать, а это лучшие качества «маленького человека» по Достоевскому. Макар Алексеевич читает пушкинского «Станционного смотрителя» и гоголевскую «Шинель» . Они потрясают его, и видит он там себя: «… ведь скажу вам, маточка, случится же так, что живешь, а не знаешь, что под боком там у тебя книжка есть, где вся-то жизнь твоя, как по пальцам разложена» . Случайные встречи и разговоры с людьми (шарманщик, маленький нищий мальчик, ростовщик, сторож) наталкивают его на размышления об общественной жизни, постоянной несправедливости, человеческих отношениях, которые основаны на социальном неравенстве и деньгах. У «маленького человека» в произведениях Достоевского есть и сердце и ум. Конец романа трагичен: Вареньку увозит на верную погибель жестокий помещик Быков, а Макар Девушкин остается один на один со своим горем.
З початку твору я потрапила в казку, інший світ, інші думки, інше життя. Мені було дуже цікаво, а як же все-таки лісовий дух і дух людського світу можуть злитися, чи це можливо? На свої питання і отримую відповідь, що при сильної незалежної і чистої любові навіть , здавалося б, дві несумісності можуть бути щасливі разом. Мавка і Лукаш дуже сильні персонажі але у них різне сприйняття світу. Лукаш вважає, що природа - це матеріальне і сприймає користування нею, як належне. Мавка вважає навпаки, природа - це найважливіше, вона вміє говорити, відчувати, любити. Ось тоді мені стало зрозуміло чому Мавка не стала жати пшеницю, а лише співчувала Русалку, а Килина, Мати Лукаша й сам Лукаш вважали це нормальним.
На мій погляд Лукаш робив не правильно, йому не потрібно було слухати мати і свататися до Килине, а повинен був підтримати Мавку і до й, поговорити або порадити, захистити від усього зовнішнього. Мавка була гідна поваги і ніжності, вона це заслужила своєю відданістю, любов'ю і ласкою до всього живого. Якщо порівняти твір Лесі Українки з нашим часом, а персонажів з людьми, то вийде не погана драма. Сучасна молодь навіть і не знає що таке любов, що означають ці слова. Кажучи "люблю" людина повинна усвідомити, що всі проблеми, весь біль і переживання, всю радість повинні ділити дві людини, два люблячих серця. Якщо один чоловік оступився, то інший підтримає і зрозуміє. Проте, в наш час не вважають любов до гроба "модним" тепер це лише розвага. Я проти такого ставлення і твори авторів 19 і 20 століття повинні хоч чогось нас навчити та змусити вибрати свій шлях, своє місце в житті.
Прочитавши драму-феєрію я зрозуміла, що означає любити і жертвувати собою заради щастя коханої людини. Це не значить просто сказати "люблю" , це значить робити несподівані приємні вчинки, це підтримувати в кожну важку хвилину один одного. Любити - це рятувати іншого, коли він зійшов з правильного шляху. Рятувати так . як рятувала Мавка свою любов та все ж її врятувала.