Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.
Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і красу рідного краю.
Читаючи поезії П. Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов'ю і теплотою вони написані.
Так у вірші "Де тополя росте" зображена прекрасна пора року — літо. На фоні голубого неба розкинулось безмежне житнє поле. Легенький вітерець поколихує золоте море хлібів. Здається, нахилиш колоски, притулиш їх до шоки і одразу відчуєш, як вони з кожною хвилиною наливаються, стають ще повнішими, ще тугішими. Від них так і віє здоровою, трудовою силою. Щоб передати слова подяки хліборобам, автор використовує уособлення "шумить жито, співа, заохочує жить, жито шепче мені".
Відчути гармонію у природі може тільки людина з чистою, ніжною, сповненою любові душею. Любов і повага до рідного краю, його краси поєднуються в душі люди ни і утворюють одне ціле — гармонію людини і природи. Саме про таке єднання йдеться у вірші П. Тичини "Гаї шумлять". Тут прекрасно виражені настрій автора, його почуття. Він слухає шум гаїв, милується хмарками, які біжать по блакитному небу, і душа поета підноситься до хмарок. Автор запитує: "Чого душі моїй так весело?" Відповідь однозначна. Він живе природою, тонко відчуває зміни в ній. Ось по мальовничому небу пливуть хмарки; нива хвилюється під вітром. Вона нагадує море, по якому біжать невеликі хвильки. Далі відчувається шум гаїв, тихий шепіт трав, слабкий подих вітру. Серце поета переповнене радістю, і він "когось все жде, співаючи..."
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Павла Тичини
Розкрийте основні теми та мотиви лірики П. Тичини (та інші запитання)
Біографія Павла Тичини
Прагнення завжди рухатись вперед
Мілла Йовович: про особисту філософію та партнерство з Johnnie Walker
Бронхіт може ускладнювати застуду або грип
Чим слабший імунітет, тим вищі шанси…
Далі більш яскрава картина — захід сонця. Автор намалював її так зворушливо, що ми її чітко уявляємо. Над річкою край неба сонечко вже сідає, відбиваючи своє проміння у воді: "Мов золото — поколото".
П. Тичина уособлює гай і річку з людиною. Гай у вірші може мріяти, а річка — тремтіти. Ніжне тремтіння хвильок звучить, як музика. Відчуття поета передаються і нам, звичайним читачам. Мені здається, що П. Тичина — натура романтична, бо тільки така людина може створити такий шедевр.
Зовсім по-іншому звучить вірш М. Рильського "Перед грозою". У ньому — народна мудрість. Щоб передати наближення грози, автор використав народні прикмети: на траві роси немає; розтривоженим орилом; горобці в сипкому, ніби діти у ставку...
Ми одразу ж уявляємо хмари, які нагадують "чорних птиць і млисте пір'я", а блискавки, мов ті шаблі, танцюють свій танок. Використання автором звуків "г", "р" передає гуркіт грому:
Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі.
Я вважаю, що цей вірш — енциклопедія народних прикмет. М. Рильський своїм віршем вчить нас бути , вміти ігати за всім у природі. Прекрасний малюнок літнього вечора змальовано у наступному його вірші "Коні". Рожево-імлиста мла сповиває степ, голубить людські душі. Таким спокоєм віє від цього вірша, що аж хочеться весь світ обняти і закликати всіх: "Люди, бережіть цю красу!"
А от весняне пробудження природи яскраво змальовано у вірші В. Сосюри "Гей, рум'яні мої небокраї". Тільки найтонший лірик міг передати радісний настрій людини, пов'язаний з приходом весни. Весна у вірші уособлюється в образі молодої дівчини, що "сипле квіти з ясного чола".
Про весну нагадують журавлі, бо вони — перші провісники. Навіть наші далекі предки вважали, що весну приносять журавлики із золотими ключиками у дзьобі. Від цього радісно на душі, бо весна — це пробудження од сну, надія на краще.
Я вважаю, що вірші П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри дуже музикальні, в них багато світла, тепла, яскравих барв. Тільки ті люди, які мають добру, лагідну душу, можуть написати такі вірші. їхні твори виховують у нас любов до краси природи, примушують задуматись над тим, що значить для нас природа. Від спілкування з прекрасним ми стаємо чистішими, духовно багатшими. Я впевнений, що саме такими творами можна виховати справжніх охоронців і любителів природи.
Александр Сергеевич Пушкин — замечательный писатель. В его творчестве действительно есть дружба и любовь. С произведениями Пушкина я начала знакомиться в детстве, когда была маленькой. Смотрела разные сказки, мультфильмы, слушала чтение взрослых. В школе мы стали подробней знакомиться с его творчеством. Мы учили наизусть многие стихотворения, такие, как: “Зимний вечер”, “К Чаадаеву”, “Я помню чудное мгновенье... ”, “На холмах Грузии” и другие. Значительное место в лирике поэта занимают стихи, посвященные любви и дружбе. Пушкин был необычайно талантливым человеком. Среди его талантов есть особые: умение дружить и умение любить. Для Пушкина основной опорой в жизни были близкие друзья. Поэт ценил не только любовь, но и дружбу, был человеком очень общительным, жизнерадостным. Любовь и дружба для поэта неразделимы. Пушкин обладает пылкой душой. Его сердце любит оттого, что “не любить оно не может”. Его “Дубровский”, “Капитанская дочка”, мне кажется, многим доставили хоть несколько приятных минут. А роман “Евгений Онегин” даже через много лет ни один человек не сможет забыть. Этот роман А. С. Пушкина легко читается, многие строки запоминаются. Роман “Евгений Онегин” — самое крупное произведение Пушкина. Сам автор довольно часто высказывает свои мысли на страницах романа. Благодаря таланту, идеям Пушкина роман “Евгений Онегин”, на мой взгляд, является исторической ценностью. Безусловно, основной темой в романе является любовь, дружба, судьба человека. Онегин — герой, обобщающий собой все, что поэт пытался сказать в ранних произведениях. Я считаю, герой романа — не выдумка автора, а вполне реальный человек, жизнь и судьба которого определена его личными качествами. Он устал от жизни, чувства его охладели: Нет: рано чувства в нем остыли; Ему наскучил света шум.. . Друзья и дружба надоели.. . Но разлюбил он наконец И брань, и саблю, и свинец. Онегин, несмотря на все, стоит на высоком уровне культуры и образованности того времени. Онегина не удовлетворяет та жизнь, которую он ведет, “науки страсти нежной” больше не прельщают его. Героя мучает пустота жизни, он разочарован в ней:
С душою, полной сожалений, И, опершися на гранит, Стоял задумчиво Евгений, Как описал себя пиит.
Евгений Онегин — человек с душой старика, с потухшими чувствами. Пушкин пишет о своем герое:
Убив на поединке друга, Дожив без цели, без трудов До двадцати шести годов, Томясь в бездействии досуга Без службы, без жены, без дел, Ничем заняться не умел.
Однако, несмотря на это, он человек мыслящий, независимый, но, в отличие от грибоедовского Чацкого, ему не свойственны романтические чувства. Герой не пытается добиться больших изменений, он лишь “задыхается в своей среде”. Автор подчеркивает, что его герой к возрождению, это не совсем потухший человек, в нем еще кипят силы жизни. Сердце и душа Онегина еще не омертвели, они открыты для настоящей, чистой любви. Совершенно другим Пушкин представляет Ленского. В отличие от Онегина, Ленский живет сердцем, в нем преобладают чувства.
Негодованье, сожаленье, Ко благу чистая любовь И славы сладкое мученье В нем рано волновали кровь.
Если Онегин сомневается, то Ленский свято верит в людей, в добро, в настоящую любовь. И, конечно же, Пушкин подчеркивает различия между Онегиным и Ленским:
Они сошлись. Волна и камень, Стихи и проза, лед и пламень Не столь различны меж собой.
Однако, на мой взгляд, их сближает понимание личности человека, образование. Их дуэль явилась следствием тех предрассудков, которые имели место в обществе того времени. Онегин не смог пойти наперекор обычаям и отказаться от дуэли. Наверное, конфликт, возникший между ним и Ленским, мог бы быть улажен, если бы не секундант. К сожалению, Ленский стал жертвой не конфликта, а глупых предрассудков. Пушкин относится к Ленскому с симпатией, сочувствием.
Сравнивая два произведения «Илья Муромец и Калин царь» и «Тарас Бульба», можно найти ряд схожих моментов. Два сюжета на историческую тему, показывающие героическую борьбуукраинского народа за своё национальное освобождение. Действие происходит на украинской земле. Главные герои произведений- этостарые казаки, крупного телосложения, обладающие огромной физической и духовной силой отдать свою жизнь ради своей отчизны. Также в произведениях показаны яркие образы,очень светлые, обаятельные и мужественные люди, которые могут организовать защиту своей Родины, подняв весь народ.Манера речи, поведение, характер, имеют удивительное сходство. Они ценят дружбу, товарищество, взаимовыручку. «Первый долг и первая честь казака, соблюсти товарищество». Их подвиги сопровождаются жестокостью к врагу. В бою они выкладываются полностью, не боятся пролить кровь за общее дело. Произносятяркие громкоголосые высказывания в сторону обидчиков. Описание пейзажей широких русских степей окунуться в то время и понять чувства персонажей. «Его «нежба» - чистое поле да добрый конь.» «А й садитесь вы да на добрых коней, Поезжайте-тко да во роздольицо чисто поле…» Национальным героям свойственна одна главная черта-это беззаветная преданность и любовь к земле,народу, отечествe.
Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.
Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і красу рідного краю.
Читаючи поезії П. Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов'ю і теплотою вони написані.
Так у вірші "Де тополя росте" зображена прекрасна пора року — літо. На фоні голубого неба розкинулось безмежне житнє поле. Легенький вітерець поколихує золоте море хлібів. Здається, нахилиш колоски, притулиш їх до шоки і одразу відчуєш, як вони з кожною хвилиною наливаються, стають ще повнішими, ще тугішими. Від них так і віє здоровою, трудовою силою. Щоб передати слова подяки хліборобам, автор використовує уособлення "шумить жито, співа, заохочує жить, жито шепче мені".
Відчути гармонію у природі може тільки людина з чистою, ніжною, сповненою любові душею. Любов і повага до рідного краю, його краси поєднуються в душі люди ни і утворюють одне ціле — гармонію людини і природи. Саме про таке єднання йдеться у вірші П. Тичини "Гаї шумлять". Тут прекрасно виражені настрій автора, його почуття. Він слухає шум гаїв, милується хмарками, які біжать по блакитному небу, і душа поета підноситься до хмарок. Автор запитує: "Чого душі моїй так весело?" Відповідь однозначна. Він живе природою, тонко відчуває зміни в ній. Ось по мальовничому небу пливуть хмарки; нива хвилюється під вітром. Вона нагадує море, по якому біжать невеликі хвильки. Далі відчувається шум гаїв, тихий шепіт трав, слабкий подих вітру. Серце поета переповнене радістю, і він "когось все жде, співаючи..."
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Павла Тичини
Розкрийте основні теми та мотиви лірики П. Тичини (та інші запитання)
Біографія Павла Тичини
Прагнення завжди рухатись вперед
Мілла Йовович: про особисту філософію та партнерство з Johnnie Walker
Бронхіт може ускладнювати застуду або грип
Чим слабший імунітет, тим вищі шанси…
Далі більш яскрава картина — захід сонця. Автор намалював її так зворушливо, що ми її чітко уявляємо. Над річкою край неба сонечко вже сідає, відбиваючи своє проміння у воді: "Мов золото — поколото".
П. Тичина уособлює гай і річку з людиною. Гай у вірші може мріяти, а річка — тремтіти. Ніжне тремтіння хвильок звучить, як музика. Відчуття поета передаються і нам, звичайним читачам. Мені здається, що П. Тичина — натура романтична, бо тільки така людина може створити такий шедевр.
Зовсім по-іншому звучить вірш М. Рильського "Перед грозою". У ньому — народна мудрість. Щоб передати наближення грози, автор використав народні прикмети: на траві роси немає; розтривоженим орилом; горобці в сипкому, ніби діти у ставку...
Ми одразу ж уявляємо хмари, які нагадують "чорних птиць і млисте пір'я", а блискавки, мов ті шаблі, танцюють свій танок. Використання автором звуків "г", "р" передає гуркіт грому:
Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі.
Я вважаю, що цей вірш — енциклопедія народних прикмет. М. Рильський своїм віршем вчить нас бути , вміти ігати за всім у природі. Прекрасний малюнок літнього вечора змальовано у наступному його вірші "Коні". Рожево-імлиста мла сповиває степ, голубить людські душі. Таким спокоєм віє від цього вірша, що аж хочеться весь світ обняти і закликати всіх: "Люди, бережіть цю красу!"
А от весняне пробудження природи яскраво змальовано у вірші В. Сосюри "Гей, рум'яні мої небокраї". Тільки найтонший лірик міг передати радісний настрій людини, пов'язаний з приходом весни. Весна у вірші уособлюється в образі молодої дівчини, що "сипле квіти з ясного чола".
Про весну нагадують журавлі, бо вони — перші провісники. Навіть наші далекі предки вважали, що весну приносять журавлики із золотими ключиками у дзьобі. Від цього радісно на душі, бо весна — це пробудження од сну, надія на краще.
Я вважаю, що вірші П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри дуже музикальні, в них багато світла, тепла, яскравих барв. Тільки ті люди, які мають добру, лагідну душу, можуть написати такі вірші. їхні твори виховують у нас любов до краси природи, примушують задуматись над тим, що значить для нас природа. Від спілкування з прекрасним ми стаємо чистішими, духовно багатшими. Я впевнений, що саме такими творами можна виховати справжніх охоронців і любителів природи.
Объяснение:
надіюсь до /<3