«Маленький принц» по жанровой принадлежности представляет собой сказку-притчу, где в иносказательных образах героев раскрываются основные проблемы человечества: духовная слепота, черствость, невозможность открыть свое сердце миру и близким. К жанру сказки его можно отнести основываясь на таких аспектах, как изображение фантастических событий, произошедших с главным героем, наличие сказочных персонажей (Роза, Лис, Змея) и универсальность, масштабность заложенных в данное произведение идей.
Сюжет сказки основывается на рассказе-воспоминании летчика, когда-то мечтавшего быть художником, но похоронившего свою мечту под воздействием «взрослого» окружения. Потерпев крушение в пустыне, летчик неожиданно встречает ребенка - Маленького принца, прилетевшего с другой планеты. В дальнейшем рассказывается о жизни принца на своей крохотной планете, его встреча с дивным, но капризным цветком Розой, и его путешествия по соседним планетам-астероидам, населенным различными взрослыми, олицетворяющими всевозможные пороки человечества, такие как тщеславие, пьянство, черствость. Автор умышленно не создает фантастичных монстров, так как эти персонажи сами по себе являются чудовищами с точки зрения человечности.
Последней в маршруте путешествий и самой жизни Маленького принца становится планета Земля, где Маленький принц находит настоящего друга в лице Лиса, который и открывает главные истины главному герою: «Мы в ответе за тех, кого приручили» и «Любить — это не значит смотреть друг на друга, это значит смотреть в одном направлении». Именно эти слова являются идейным замыслом автора, поднявшего в своем произведении такие важные темы, как сущность человеческого бытия, чистота и нравственность души, понимание прекрасного, красоты и любви. [6]
Ведь так современно, актуально звучат слова сказки о добре и зле написанные более 70 лет назад. Мой учитель предложила мне рассказать о произведении Антуана де Сен Экзюпери «Маленький принц» на классном часе. Перечитав еще раз сказку, я понял, что произведение «Маленький принц» открывает читателю не только мир прекрасного, но и развивает его этические чувства. Учит его доброте и дружбе
Объяснение:
Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи України концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави .
Державні символи - це визначені і закріплені на конституційно-правовому рівні офіційні знаки держави, які в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне походження.
В юриспруденції поняття "державні символи" трактують по-різному: як вищі відзнаки держави, що закріплені в законодавстві країни, офіційні знаки чи звукові вираження, які в стислій формі передають одну або кілька ідей політичного чи історичного характеру та символізують суверенітет держави, як встановлені конституцією чи спеціальним законом зображення тощо, які зазвичай мають історичне походження, відображають особливість розвитку і сучасного стану соціуму, слугують різним цілям у діяльності державних органів і посадових осіб, в умовній формі посвідчують саму державу та її суверенітет, як закріплені в конституційному праві офіційні знаки чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають національно-державні та історико-культурні ідеї українського народу, символізують суверенітет його держави . Ознаки державних символів:
1) є офіційними знаками держави, які стають такими в результаті їх інституціоналізації, тобто нормативного закріплення державою. Цінність інституціоналізації символів держави полягає в такому:
* встановлюється перелік державних символів, які у знаковій та іншій формі ідентифікують конкретну державу;
* визначається зміст відповідного державного символу, його графічне зображення тощо;
* забезпечується і гарантується належна стабільність державних символів;
* виокремлюються нові суспільні відносини, які є політично важливими і соціально значимими в умовах державно-правової дійсності;
o збагачується система права, оскільки надається статус де-юре певним суспільним відносинам, у результаті чого виникає новий конституційно-правовий інститут - інститут державних символів.
Отже, об'єктивна необхідність інституціоналізації на національному ґрунті державних символів як офіційних знаків держави опосередкована принципом верховенства закону, який з огляду на положення статті 8 Конституції України є логічним продовженням принципу верховенства права.
2) являють собою лаконічне знакове відображення державного суверенітету та ідеології держави. Державний суверенітет України становить верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Практика сучасного державотворення показує, що цілісну систему державних символів має кожна суверенна країна, незалежно від її розміру, сталості демократії, форм державного правління, устрою чи режиму, кількості населення, рівня її соціально-економічного розвитку, етнічної множинності її населення тощо.
Державні символи завжди відображають певну ідеологію, оскільки вона об'єктивована у знакових символах держави. Ідеологія - це система політичних, правових, філософських, релігійних та інших поглядів, ідей та цінностей, що виражають конкретні інтереси різних соціальних груп та організацій, в основі яких можуть бути програмні цілі соціальної діяльності, спрямовані на утвердження, розвиток чи зміну існуючих державно-суспільних відносин. Символ містить інформації більше, ніж еквівалентна за обсягом будь-яка інша інформаційна одиниця .
Отже, суспільно-комунікативна значимість державних символів вбачається в їх можливості в лаконічній формі передавати ту інформацію про державу, яка є зрозумілою для суспільства.
3) мають зазвичай етнічно-національні витоки. Практика державотворення, принаймні двох останніх століть, свідчить, що державні символи мають національно-етнічні витоки у більшості країн світу, проте не в усіх. Відтак, постає питання: чому в одних країнах державні символи мають внутрішній, тобто етнічно-національний характер, а в інших - жодних очевидних спільних рис з історією і традиціями певного народу?