Антон Павлович Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і створив нове слово у драматургії.
А. П. Чехов народився 17 січня 1860 у м. Таганрог. Його батько мав невелику крамничку. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11-ї год. вечора. Павлу Ігоровичу допомагали сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім’ї діти бачили лише з боку матері — доброї, лагідної жінки. Чехов говорив: «Талант у нас з боку батька, а душа з боку матері». Батько дав змогу отримати своїм синам освіту: учились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було 13 років, коли він вперше потрапив до театру. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.
У 1876 р. батько Чехова збанкрутував і переїхав до Москви разом із сім’єю. Антон залишився в Таганрозі закінчувати навчання. Усі ці роки йому доводилося працювати. Він не лише утримував себе та сплачував за навчання, але й допомагав сім’ї, яка мешкала у Москві в страшенній бідності. Після закінчення гімназії Антон Павлович переїхав у Москву, де став студентом-медиком, а невдовзі почав співпрацювати з гумористичними журналами.
Це були важкі часи. Оповідання молодого Чехова почали з’являтися у журналах «Осколки», «Бабка». Перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова «Казки Мельпомени», які вийшли у 1884 р. і до якого ввійшли шість оповідань із життя людей театру, що позитивно оцінила критика.
Надзвичайно вдалим для Чехова видався 1884 рік. Закінчуючи університет, він вже створив такі чудові твори, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий». Усі вони створені із невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і перетворилися на сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, у яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.
Критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, у якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив своїх сестру і братів.
Інші оповідання Чехова «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою» — також стали шедеврами, у яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.
До подорожі на Сахалін у пошуку літературних образів і людських доль Чехов готувався дуже ретельно. Читав книги з історії, етнографії, метрології. У серпні 1890 р. хворий на туберкульоз Чехов вирушив у далеку дорогу. Чехов прожив на Сахаліні 2 місяці. Займаючись громадською діяльністю, він не припиняв і літературної діяльності. Через хворобу йому довелося переїхати до Ялти. Антон Павлович купив собі ділянку землі. У листопаді 1898 р. почалося будівництво і посадка дерев. Страждаючи від тяжкої хвороби, Чехов все одно жваво цікавився усім, що відбувалося навколо. До Чехова завжди приїздили вчені, літератори, професори. У січні 1900 р. Антон Павлович отримав лист з повідомленням, що його обрали в почесні академіки, однак уже в 1902 р. Чехов відмовився від цього звання через те, що таке ж звання не надали М. Горькому, з яким він часто зустрічався в Ялті.
Великою радістю для письменника був приїзд Московського художнього театру до Криму на гастролі. Однією із перших постановок театру була п’єса Чехова «Чайка». Рукопис п’єси він надіслав у Петербург, в Олександрівський театр. Восени 1896 р. відбулася постановка п’єси, але вона стала невдалою. Лише через два роки 17 грудня 1898 р. в Художньому театрі відбувся перший спектакль «Чайки». Він пройшов із феноменальним успіхом. І сьогодні на сірій завісі Московського художнього академічного театру глядачі можуть побачити зображення чайки, яка стала його емблемою.
Восени 1904 р. здоров’я письменника різко погіршилося. Лікарі наполягали на переїзді до курорту для легеневих хворих у Швейцарії. 2 липня 1904 р. Чехов помер.
Творчість Чехова тісно пов’язана і з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував Донецьким краєм. Літні місяці 1888 і 1889 pp. провів під Сумами, відвідав Гоголеві місця на Полтавщині і Харківщині. Люди і природа України зображені ним у повісті «Степ»; оповіданнях «Святий вночі», «Мрії», «Щастя», «Козак», «Людини у футлярі». Захоплювався «Кобзарем» Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Листувався з Марією Заньковецькою. «Україна мила і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, прекрасні пісні, сповнені чарівних мелодій. Я люблю український народ, що дав світу такого титана, як Тарас Шевченко». Музеї Чехова відкрито в Сумах та Ялті.
Владимир Андреевич Дубровский объяснил любимой девушке Маше Троекуровой, что он хотел отомстить Троекурову, её отцу, за смерть своего отца, и что он, Владимир, ходил вокруг дома Троекурова, высматривая, где лучше вспыхнуть пожару, но вдруг он увидел ЕЁ, и тогда он "ПОНЯЛ, ЧТО ДОМ, В КОТОРОМ ОБИТАЕТЕ ВЫ, СВЯЩЕН". Я только что процитировала его слова крупными буквами. У Марии Троекуровой был младший брат, мальчик Саша, которого слуги называли "маленьким барином". Желая быть рядом со своей любимой, Владимир устроился в этот дом французским гувернёром для этого мальчика Саши. И никто в доме Троекурова не узнавал в нем Владимира Дубровского, так как до этого он был в отъезде, его до этого не было в маленьком поместье отца - Кистенёвке, которую Троекуров отобрал у Андрея Гавриловича Дубровского (отца нашего героя) . Никто не узнавал, пока он сам не решил внезапно открыться, к чему его вынудили некоторые обстоятельства.
Это не просто уроки французского, а уроки нравственности. повесть в. г. распутина «уроки французского» переносят нас в далекое послевоенное время. для нас, современных читателей, подчас бывает трудным понять все те обстоятельства, в которых жили люди в то нелегкое время. ведь именно так жили большинство людей. у мальчишки нет отца, а в семье, помимо него, много детей. измученная мать не может прокормить всю семью. но тем не менее она отправляет старшего сына учиться. она верит в то, что у него будет хотя бы надежда на лучшую жизнь. ведь до сих пор ничего хорошего в его жизни не происходило. главный герой рассказывает, как «глотал сам, и заставлял глотать свою сестренку глазки проросшей картошки и зерен овса и ржи, чтобы развести посадки в животе — тогда не придется все время думать о еде» . несмотря на голод, холод и лишения, главный герой — талантливый и способный мальчик. это отмечают все. на новом месте мальчишке приходиться нелегко. никому он здесь не нужен, никто о нем не заботиться. в суровое нелегкое время у каждого стремление выжить самому и спасти своих детей. до чужого ребенка никому нет дела. главный герой — это мальчишка со слабым здоровьем, лишенный поддержки и заботы близких. он часто бывает голодным, страдает от головокружений, к тому же его продукты часто крадут. однако находчивый ребенок ищет свой выход из создавшегося положения. и находит. мальчишка начинает играть на деньги, хоть, с точки зрения школьного начальства, такой поступок был настоящим преступлением. но именно игра на деньги дает возможность главному герою покупать себе молоко: при его малокровии молоко просто необходимо. не всегда удача улыбается ему — нередко мальчишке приходиться голодать. «голод здесь совсем не походил на голод в деревне. там всегда, и особенно осенью, можно было что-то перехватить, сорвать, выкопать, поднять, в ангаре ходила рыба, в лесу летала птица. тут для меня все вокруг было пусто: чужие люди, чужие огороды, чужая земля» . на главному герою совершенно неожиданно приходит молодая учительница французского языка, лидия михайловна. она понимает, насколько тяжело мальчику, оторванному от дома и родных. но сам главный герой, привыкший к суровым условиям, не принимает от учительницы. мальчику тяжело бывать у нее в гостях, пить чай, которым она его угощает. и тогда лидия михайловна идет на хитрость — отправляет ему посылку. но откуда городской девушке знать, что глухой деревеньке нет и не может быть таких продуктов, как макароны и гематоген. однако учительница не оставляет мыслей мальчику. ее выход прост и оригинален. она начинает играть с ним на деньги, причем старается делать все возможное, чтобы выиграл именно он
Объяснение:
Антон Павлович Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і створив нове слово у драматургії.
А. П. Чехов народився 17 січня 1860 у м. Таганрог. Його батько мав невелику крамничку. Торгували в ній з 5 год. ранку до 11-ї год. вечора. Павлу Ігоровичу допомагали сини. Батько був дуже обдарованим чоловіком: любив співати, грав на скрипці, малював. Але любов і ласку в сім’ї діти бачили лише з боку матері — доброї, лагідної жінки. Чехов говорив: «Талант у нас з боку батька, а душа з боку матері». Батько дав змогу отримати своїм синам освіту: учились в гімназії, займалися музикою, вивчали іноземні мови. Чехову було 13 років, коли він вперше потрапив до театру. З того часу почалося захоплення майбутнього письменника сценою.
У 1876 р. батько Чехова збанкрутував і переїхав до Москви разом із сім’єю. Антон залишився в Таганрозі закінчувати навчання. Усі ці роки йому доводилося працювати. Він не лише утримував себе та сплачував за навчання, але й допомагав сім’ї, яка мешкала у Москві в страшенній бідності. Після закінчення гімназії Антон Павлович переїхав у Москву, де став студентом-медиком, а невдовзі почав співпрацювати з гумористичними журналами.
Це були важкі часи. Оповідання молодого Чехова почали з’являтися у журналах «Осколки», «Бабка». Перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова «Казки Мельпомени», які вийшли у 1884 р. і до якого ввійшли шість оповідань із життя людей театру, що позитивно оцінила критика.
Надзвичайно вдалим для Чехова видався 1884 рік. Закінчуючи університет, він вже створив такі чудові твори, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий». Усі вони створені із невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і перетворилися на сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання-новели — це епічні твори, у яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.
Критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, у якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив своїх сестру і братів.
Інші оповідання Чехова «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою» — також стали шедеврами, у яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.
До подорожі на Сахалін у пошуку літературних образів і людських доль Чехов готувався дуже ретельно. Читав книги з історії, етнографії, метрології. У серпні 1890 р. хворий на туберкульоз Чехов вирушив у далеку дорогу. Чехов прожив на Сахаліні 2 місяці. Займаючись громадською діяльністю, він не припиняв і літературної діяльності. Через хворобу йому довелося переїхати до Ялти. Антон Павлович купив собі ділянку землі. У листопаді 1898 р. почалося будівництво і посадка дерев. Страждаючи від тяжкої хвороби, Чехов все одно жваво цікавився усім, що відбувалося навколо. До Чехова завжди приїздили вчені, літератори, професори. У січні 1900 р. Антон Павлович отримав лист з повідомленням, що його обрали в почесні академіки, однак уже в 1902 р. Чехов відмовився від цього звання через те, що таке ж звання не надали М. Горькому, з яким він часто зустрічався в Ялті.
Великою радістю для письменника був приїзд Московського художнього театру до Криму на гастролі. Однією із перших постановок театру була п’єса Чехова «Чайка». Рукопис п’єси він надіслав у Петербург, в Олександрівський театр. Восени 1896 р. відбулася постановка п’єси, але вона стала невдалою. Лише через два роки 17 грудня 1898 р. в Художньому театрі відбувся перший спектакль «Чайки». Він пройшов із феноменальним успіхом. І сьогодні на сірій завісі Московського художнього академічного театру глядачі можуть побачити зображення чайки, яка стала його емблемою.
Восени 1904 р. здоров’я письменника різко погіршилося. Лікарі наполягали на переїзді до курорту для легеневих хворих у Швейцарії. 2 липня 1904 р. Чехов помер.
Творчість Чехова тісно пов’язана і з Україною. Навесні 1887 р. він подорожував Донецьким краєм. Літні місяці 1888 і 1889 pp. провів під Сумами, відвідав Гоголеві місця на Полтавщині і Харківщині. Люди і природа України зображені ним у повісті «Степ»; оповіданнях «Святий вночі», «Мрії», «Щастя», «Козак», «Людини у футлярі». Захоплювався «Кобзарем» Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Листувався з Марією Заньковецькою. «Україна мила і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику, прекрасні пісні, сповнені чарівних мелодій. Я люблю український народ, що дав світу такого титана, як Тарас Шевченко». Музеї Чехова відкрито в Сумах та Ялті.