Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
Жилин и Костылин – герои рассказа Л.Н. Толстого «Кавказский пленник». Они познакомились в дороге, оба пытались от татар и оказались у них в плену. Но вели себя в сложных ситуациях совсем по-разному.
Жилин каждую минуту думал, как Он понравился татарскому атаману тем, что отвечал ему смело, ничего не боялся и стоял на своем даже под угрозой смерти. Он не надеялся ни на чью и не хотел просить денег для выкупа у своей бедной матери.
Совсем не так повел себя Костылин. Он сразу согласился писать письмо о выкупе, не пытался уменьшить сумму, и татары прозвали его «смирный». Жилин все время что-то высматривал и придумывал, а Костылин «по целым дням сидит в сарае и считает дни, когда письмо придет, или спит». Он не пытался сразу смирился со своей участью.
Жилин был «на всякое рукоделье мастер»: он все время мастерил поделки, чинил сломанные вещи, и татары за мастерство стали уважать его еще больше. Костылин, скорее всего, ничего делать не умел.
Жилин придумал план побега. По ночам он копал яму под сараем, чтобы выбраться. Он позвал Костылина с собой, потому что не мог бросить товарища. Но неуклюжий Костылин всю дорогу стонал: у него болели ноги, он не мог идти и спотыкался. Из-за этого они не успели далеко убежать, и их снова поймали.
Именно Жилину удалось все же сбежать, а Костылин так и остался сидеть в яме, пока за него не получили выкуп, и его потом «еле живого привезли».
ответ: пишу про детство
Олександр ДовженкоОлександр Петрович Довженко - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.Народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, у багатодітній селянській родині 10 вересня 1894 року. У різних джерелах інформації пишуть різні дати дати народження чоловіка - чи 10 чи 11 вересня. Потрібно знати що батько Олександра Петро Семенович Довженко був нащадком козацького стану. Сім'я була бідною, незаможною, але у ній було 14 дітей: Василь, Лаврін, Оврам, Сергій, Іван, Григорій, Олександр, Прасковія, Анна, Мотрона, Андрій, Кулина, Поліна і також була дитина, яка померла при народженні чи у перші дні життя. Олександр згадував хлопчика як "нехрещений". Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не дожили до працездатного віку, отму в спогадах про дитинство Олександра поставали плач і похорон. Він дуже любив матір про яку писав "народжена для пісень вона все життя проплакала, проводжаючи назавжди". Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».