ответ:Среди левонтьевских ребятишек автор больше внимания уделяет Саньке. Санька был вторым сыном дяди Левонтия и, когда старший уходил с отцом, чувствовал себя главным среди детей. Астафьев пишет; «Исцарапанный, с шишками на голове от драк и разных других причин, с цыпками на руках и ногах, с красными окровенелыми глазами, Санька был вреднее и злее всех левонтьевских ребят» . Это было действительно так, потому что именно Санька дразнил мальчика, заставляя его высыпать ягоды, смеялся над ним, издевался и требовал калачи. Автор как бы изучает Саньку, он дает нам понять, что героя рассказа притягивает и восхищает энергия и изобретательность Саньки и отталкивают его злость и подлые поступки.
Отношение писателя к детям грустное и ироничное. Презрения к ребятишкам автор не испытывает. Он понимает, что это дети, которых не воспитывают, как надо, и они не виноваты в этом. Они часто остаются голодными, и родители плохо заботятся о них. Тогда автор называет их «ребятишки» . Ирония автора проявляется в названии «левонтьевские орлы» . Возмущение их поведением передается в словах «левонтьевская орда» .
Объяснение:
Богдан Лепкий ще з дитинства полюбив казки. У нього була нянька, яка знала безліч цікавих казок, усі вони запали в душу хлопця. Ставши письменником, Лепкий написав багато казок, навіть свою біографію він назвав «Казка мойого життя».
Перша світова війна. Холод, голод, непорозуміння. Війна застала родину Лепких у Яремчі, під час відпочинку. Готель, де вони жили, злетів у повітря. Письменник бачив спустошені села, голодних людей під час війни, тому й вирішив розповісти про це у своєму творі. Він хоче, щоб люди вирощували хліб, а не засівали землю снарядами й злобою. Для оповіді Лепкий обрав форму казки тому, що такі твори мають повчальний характер. У них завжди зрозуміло, що добре, а що погане, торжествує правда і справедливість, а негідники зазнають справедливого покарання. Саме в казковому творі людина може побачити себе ніби збоку, чужими очима.
Маленька мишка живе в заможного господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей. Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, збагачується, а гроші складає в ящик під ліжко. Він каже, що й «війна на щось придасться», байдуже ставиться до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для господаря — щасливий час, коли він може збагатитися. «Бог знає, коли буде друга війна»,— каже він жінці. Ці слова господаря вразили мене! Хіба може розумово здорова людина радіти війні, синоніми якій — слова «смерть» і «горе»?! Тисячі жінок і дітей у місті слізьми вмиваються, з голоду пухнуть, а господар коптить сало й мясо та продає таким самим, як він. Грошей у нього дуже багато: ящик, у якому колись були гранати, уже майже заповнений грішми.
Виникає питання, чому здоровий чоловік не на війні? Мабуть, хитрістю вдалося викрутитися. Цей чоловік страшніший ще й тому, що не поважає навіть своєї дружини. Ніколи лагідно не заговорить до неї. Він гроші їй не дає, а тиче під ніс. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брехню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши до нього, перетрощила геть усе. Після чого мишка залишає хату господаря назавжди.
«Хіба ж папір важніший від життя...» — мені здається, що в цих словах мишки втілено основну думку казки. Мишка відмовилася жити в хаті своїх господарів, бо там панували скупість, ненажерливість, безсердечність. Здорові, сильні люди забули про честь, взаєморозуміння, милосердя. А мишка добре розуміє, що від зла ще ніколи й ніде добро не вродило. Вона піклувалася про своїх дітей і боялася, щоб «не навчилися брехати, як люди, тому й покинула хату, краще вже жити надворі». Мишка всі події пропускала через своє серце, їй шкода голодних городянок, ненагодованого немовляти. Вона вміє розрізняти справжні й несправжні цінності, справедлива, добра, чуйна, здатна до співпереживання, зневажливо стравиться до жадібності, брехні, підступності.
Казка «Мишка» має підзаголовок: для малих і великих. Думаю, недаремно. Письменник мав на увазі не малих і великих дітей, а дітей і дорослих. І ті, й інші повинні вчитися жити по-людськи, розділяти справжні й несправжні цінності. За фантастичними, казковими подіями криються великі істини: не треба бути скупим, не можна збудувати свого щастя на лихолітті, на чужому горі та зубожінні. Цей твір — пересторога людям: вчіться мирно вирішувати проблеми.