Сегодня хочу написать о великолепном осеннем пейзаже, который был написан выдающимся автором Ефимом Ефимовичем Волковым. Этот человек в действительности имеет мировое значение, ним было создано множество прекрасных картин, которые и по сей день можно увидеть на самых популярных выставках. Свой большой вклад вложил Ефим Ефимович в развитие русской живописи.
Картина «Ноябрь» была написана автором на его собственной даче, которая располагалась на Сиверской станции неподалеку от города Питербурга. Холст получился необычайной красоты, мастерство художника показало себя в полной мере именно в этом произведении искусства. Стоит только обратить внимание на мастерски выполненную воздушную перспективу, дали которой видны сквозь тонкие ветв деревья .Все полотно наполнено некой печалью, негой, грустью по ушедшему лету и подготовкой к первым заморозкам. Березы свидетельствуют о том, что это русская земля, что это русская осень, та самая, которую так любил Александр Сергеевич Пушкин. На траве расположились опавшие, сухие листья, они сверкают осенним золотом, отдавая последние солнечные лучи, которые успели запасти с лета. Лично для меня, эта картина означает конец чего-то одного, может какой-то истории и приближение нового совсем иного
Нещодавно ми читали оповідання "Федько-халамидник", яке написав Володимир Винниченко. Цей твір, а особливо його фінал, справив на мене велике враження.
Володимир Винниченко розповідає про двох хлопчиків — Федька, сина бідного робітника, і Толю, дитину заможних батьків.
Федько-халамидник був дуже чесним і ніколи не брехав. Вадою хлопчика було те, що він заважав іншим дітям спокійно гратися, зчиняв бійки, робив шкоду сусідам. Проте Федько заслужив повагу однолітків, бо був справжнім другом і ніколи не видавав товаришів. Толя був делікатний, ніжний, сумирний. Він завжди був охайний, причепурений, а у двір виходив боязко й поводився тихо.
Одного дня хлопці пішли подивитися, як іде по річці весняна крига. Толю не покликали, але він все одно пішов. Федько вирішив перебратися по хитких крижинах з одного берега на інший і зробив це. Толі здалося, що він теж здатний на такий вчинок: хлопчик ступив на кригу. І тут сталося нещастя. Федько допоміг Толі, і той, як стріла, вилетів на берег. Упевнившись у власній безпеці, Толя навіть не подав палиці своєму рятівникові, тому що боявся опинитися в воді. Інші хлопці кинулися до Федька й витягли його На берег. Коли Федько-халамидник, геть мокрий та синій від холоду, теж був у безпеці, йому навіть не дозволили сказати правду. Толя ж підло звалив вину на Федька. Про те, щоб подякувати своєму рятівникові, Толя навіть не подумав.
Безперечно, Федько-халамидник повівся благородно, врятувавши товариша не тільки від наглої смерті, але й від батьківського покарання. Толя виявився черствою й зовсім байдужою до чужого нещастя людиною. Ще Толя — брехун і негідник. Коли Федько захворів на запалення легенів і помер, цей боягуз, обдуривши матір Федька, забрав чижика. А коли на цвинтарі ховали нещасного Федька, Толя спокійно грався з пташкою й не відчував ані жалю, ані смутку, ані докорів совісті.
Поведінка Федька викликає в мене захоплення, а поведінка Толі — справжнє обурення. Замість того, щоб берегти такого вірного товариша, Толя став причиною смерті Федька. Байдужість Толі майже лякає мене.
Сьогодні, коли навколо так багато черствості й ненависті, треба виховувати в собі риси характеру, властиві Федькові-халамиднику, і позбуватися рис, які мав Толя