Любов приходить і час зупиняється, всі почуття миттєво виходять з рівноваги в очікуванні незнаного. В калюжах життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Кришталева чаша кохання наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, весняні і осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру «вічних образів» у світовій літературі.
Герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем. Живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Почуття юнака і дівчини з ворогуючих родин – не тільки пристрасне, яке не визнає ніяих перешкод, але й почуття, що збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цьо го високого почуття.
Перше кохання, кажуть, найсильніше. Бо приходить рожевими серпанками юності, зачіпає серце криком ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки на солодкі мрії, що несуть, несуть у вир романтики…
Кохання перетворює героїв. Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Покохавши, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість – усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні. Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам. Ворожнеча родин – пережиток давнього, проте воно має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Закохані оточені сліпою і ненависною ворожнечою. З рішучістю Джульєтта п’є снодійне зілля. Розділити з коханим його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гинее тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані ніби купують перемогу нового принципу – принципу миру, дружби, кохання. Народилася нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові забобони. Так було й так буде завжди, доки живее людина.
Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й оберегти від стороннього впливу. Воно – найбільша цінність двох. І лише вони мають право її торкатись, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами. Це почуття надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати недосяжні справи. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі. Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі.
Образи Ромео і Джульєтти хвилюють кожне покоління людей, надихають на творчі пошуки митців різних часів. Ми їх називаємо «вічними», бо вони носії дзеркал людської душі, де відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Це істинні скарбниці духовності. На дні яких стоїть печать вічності, де любов і лірика зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.
Стараясь о счастье других, мы находим свое собственное счастье.Идея тесного единства человеколюбия, доброты и человеческого счастья пронизывает воззрения многих выдающихся мыслителей.Уже в четвертом веке до нашей эры древнегреческий философ Платон утверждал: «Стараясь о счастье других, мы находим свое собственное счастье».Эту же мысль продолжил уже в первом веке нашей эры римский философ Сенека: «Человек, который думает о себе и ищет во всем своей выгоды, не может быть счастлив. Хочешь жить для себя, живи для других».Английский писатель И.Бентам (седьмой век) утверждал: «Человек увеличивает свое счастье в той мере, в какой он доставляет его другим».Вспомним и слова Л.Н.Толстого: «В жизни есть одно несомненное счастье – жить для других».Человек, делающий другим добро, умеющий им сопереживать, чувствует себя счастливым.
Человек определяется во многом,и в основном человеком с большой буквы можно назвать того,кто заботится не только о себе,но и о других Все знают факт про бумеранг.Как ты относишься к другим,так относятся и к тебе. Так как человек-социальное существо,он должен проявлять заботу о других,и если расценивать с духовной точки зрения человека,то,несомненно,нравственность-одно из лучших черт в людях.Разве нам не приятно,когда кто то о нас заботится и старается Человек не может быть один,он нуждается в общении с другими людьми,в их поддержке.И всегда приятно видеть человека доброго,великодушного,он сразу к себе располагает.А ведь добро-это любовь,и только в любви может существовать мир.Да и чем же это плохо друг другу,заботиться о том,чтоб у близкого или просто знакомого все было хорошо?Да это может и не только к людям относиться,но и к животным,а ведь они еще больше нуждаются в нас. Можно представить и такую ситуацию,где каждый-сам за себя только себе,это уже форма эгоизма:такой человек не может быть счастлив.И в наше время как раз и существует такая проблема-эгоизм,люди замкнуты в себе и не хотят дарить добро окружающим,а ведь как бы это было здорово!
Любов приходить і час зупиняється, всі почуття миттєво виходять з рівноваги в очікуванні незнаного. В калюжах життя відбиваються промені невловимої трепетної радості, коли душа спалахує барвистими іскрами мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти. Кришталева чаша кохання наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її – значить навіки зранити гострими осколками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п’янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі і прив’ялі, вранішні і вечірні, весняні і осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру «вічних образів» у світовій літературі.
Герої «Ромео і Джульєтти» молоді, чисті серцем. Живуть відчуттям величезної радості буття, а потім – безмежного щасливого почуття. Оптимізм автора виявляється сильнішим за людиноненависництво і користолюбство. «Ромео і Джульєтта» – найвизначніший гімн коханню. Почуття юнака і дівчини з ворогуючих родин – не тільки пристрасне, яке не визнає ніяих перешкод, але й почуття, що збагачує душу. Шекспір дуже поетично показує народження й розвиток цьо го високого почуття.
Перше кохання, кажуть, найсильніше. Бо приходить рожевими серпанками юності, зачіпає серце криком ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки на солодкі мрії, що несуть, несуть у вир романтики…
Кохання перетворює героїв. Ромео береться за зброю. Джульєтта по-дитячому безпосередня й відверта. Покохавши, вона починає краще розумітися на людських взаєминах – краще, ніж її батьки. Те, що Джульєтті лише тринадцять років, ще раз доводить: великі почуття доступні й юним душам. Відданість коханому, віра в Ромео, рішучість – усе це робить Джульєтту найяскравішим символом найпрекраснішого людського почуття. Герої боряться за право вільного вибору в коханні. Кохання Ромео і Джульєтти – нестримне, чисте й героїчне – триває лише декілька днів і протистоїть давнім поглядам і відносинам. Ворожнеча родин – пережиток давнього, проте воно має силу і здатне заважати утвердженню нової моралі, нового порядку. Закохані оточені сліпою і ненависною ворожнечою. З рішучістю Джульєтта п’є снодійне зілля. Розділити з коханим його долю – у цьому вбачала Джульєтта свій обов’язок. Дівчина гинее тільки-но зазнавши щастя кохання, про яке мріяла і яке виплекала у своєму серці. Без Ромео життя втрачає смисл, бо двічі кохати неможливо…
Це справжній бій за вільне життя й права людини. Трагічна загибель дітей примирила ворогуючі родини, але якою ціною! Своєю смертю закохані ніби купують перемогу нового принципу – принципу миру, дружби, кохання. Народилася нова істина: людські почуття святіші й значніші за вікові забобони. Так було й так буде завжди, доки живее людина.
Кохання потребує особливого ставлення до себе. Його слід нести високо й оберегти від стороннього впливу. Воно – найбільша цінність двох. І лише вони мають право її торкатись, її відчувати, про неї говорити і діяти згідно з її поривами. Це почуття надає сили, впевненості в собі, здатності вирішувати недосяжні справи. Кохання – це антонім злоби та ворожнечі. Воно примирює людей, пом’якшує навіть зачерствілі душі.
Образи Ромео і Джульєтти хвилюють кожне покоління людей, надихають на творчі пошуки митців різних часів. Ми їх називаємо «вічними», бо вони носії дзеркал людської душі, де відбиваються найсокровенніші думки й найзаповітніші мрії. Це істинні скарбниці духовності. На дні яких стоїть печать вічності, де любов і лірика зливаються в єдине ціле, ім’я якому – безсмертя. І кожен читач вчиться на цих образах розуміти не тільки минуле, але й сучасне.