На долю головного героя випало велике випробування: він сліпий від народження, і повинен поступово прийти до розуміння своєї цінності і необхідності в цьому світі. Спочатку йому складно спілкуватися з однолітками, але поява в його житті Евеліни приносить йому чимало приємних хвилин: він знаходить подругу, близьку людину. По суті, Петро хоче знайти своє місце в житті, але спочатку йому потрібно прийняти факт власної сліпоти. Довго він не може змиритися з тим, що не такий як всі, що не бачить світ. Він повинен прийти до розуміння того, що володіє великим талантом, і захотіти його розвинути до високого рівня. Багато в чому досягнення цієї мети сприяє вплив дядька Максима, який вигадує для племінників нові випробування. Ми бачимо, як з недовірливого і невпевненого юнака Петро поступово стає сильною людиною, люблячим життя. Коли він перестає жаліти себе і починає дихати на повні груди, результати не змушує на себе чекати: і ось Петро вже сліпий музикант. Короткий зміст історії розповідає про те, як у нього утворюється сім’я, особисте щастя.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев гає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой