Анализ эпизодов произведения Л.Н. Толстого «Кавказский пленник». Урок 1 Выбери утверждение, которое доказывает принадлежность произведения Л.Н. Толстого «Кавказский пленник» к жанру рассказа. Количество героев ограничено. Количество героев не ограничено. Количество героев строго фиксировано.
Драма разыгралась между героями после того, как они успешно завершили"дело"и пришло время делить деньги. Челкаш отдал долю своему напарнику Гавриле, но их ему показалось мало, Гаврила стал унижаться и просить ещё денег. Челкаш отдал ему остальные, но услышав о том, что Гаврила даже подумывал убить его из-за денег, отнял их у него. Гаврила в порыве отчаяния и гнева, бросил камень в Челкаша и разбил ему голову. Челкаш, несмотря на это, решил отдать все деньги Гавриле, себе оставил 100рублей. Челкаш-предстаёт перед нами-травленным волком, вором, пьяницей, босяком. Холодные глаза, острый взгляд, хищный нос. Но несмотря на свою внешность и род деятельности, он-думающий и страдающий человек. Очень любит свободу, на морском просторе чувствует себя свободным и счастливым. Гаврила-простой крестьянский парень, на первый взгляд. Открытый, доверчивый, молодой, взгляд-добродушный. На море, чувствует себя не комфортно, испытывает страх. В сложившейся ситуации ведут себя по разному. Челкаш-великодушный, свободолюбивый и щедрый. Гаврила-трусливый, жадный, мелочный, малодушный, ради денег готов на всё,в том числе, на унижение и убийство. Я думаю, автор сочувствует Челкашу, а обвиняет Гаврилу, это даже видно и по описанию моря, сначала-солнечно и спокойно, затем, меняется душевное состояние Челкаша и море начинает штормить. Виновен в ссоре-Гаврила, ему было мало денег и он захотел заполучить все. Челкаш отдал деньги, потому что они не были для него целью в жизни, он не понимал, как можно так унижаться из-за денег и даже жалел Гаврилу. Челкаш, отдал деньги, потому что он великодушный и свободолюбивый человек на глубокие чувства.
Учому ж різниця між поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. вже в першій частині твору поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. його думи несуть його, куди він захоче, за своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить поетові. поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдові важко це зрозуміти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був він гордий та завзятий,але ж тільки на упертістьта на гордощі багатий.у житті ж бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. і здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, ілюзіями: я б віддав отой химернийтвій таємний світ надхмарнийза наземне справжнє графство,за підхмарний замок гарний.але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова: довго й лицар слухав пісню,далі мовив на відході: «що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! » пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: поет йому завоювати серце коханої за серенади, пісні поета війську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. але, як виявляється, лицар бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. але поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: не поет, у кого думкине літають вільно в світі,а заплутались навікив золотії тонкі сіті.не поет, хто забуваєпро страшні народні рани,щоб собі на вільні рукизолоті надіть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. за словами лесі українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова». твір лесі українки «давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — поетом і лицарем бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.
Количество героев ограничено
Объяснение:
Проверено в онлайн мектеп