Роман був опублікований в двох томах. Перший вийшов в 1605 році, другий – в 1615 році. Роман замислювався як пародія на лицарські романи. Згодом переведений на всі європейські мови, цей роман понині є однією з найпопулярніших книг, а у 2002 році визнаний кращим романом у світовій літературі.
Стимулом до створення книги послужив роман «Інтерлюдії романсів», що висміює фермера, який зійшов з розуму після прочитання безлічі лицарських романів. Бідний фермер кинув свою дружину і став поневірятися по білому світу – що, в свою чергу, зробив і герой роману Сервантеса (за винятком того, що Дон Кіхот не був одружений). Цей сюжет був з підтекстом: точно так само вчинив і Лопе де Вега, після написання своїх численних автобіографічних любовних творів покинув сім’ю і відправився у флот Непереможної Армади.
Відомий інтерес Сервантеса до балад. І причини для глузування над літературним конкурентом у нього явно були: п’єси Лопе де Вега були популярніші творів самого Сервантеса. Вивести під маскою літературного персонажа свого ворога і вдосталь насміятися над ним – прийом відомий. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є те, що Дон Кіхот, хоч і видається затятим шанувальником рицарських романів, в першій редакції розповідав про свої любовні пригоди.
Роман складається з двох частин: перша «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1605 році; і друга «Друга частина геніального лицаря Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1615, щоб відновити добре ім’я письменника. Справа в тому, що в 1614 році була опублікована друга частина Дон Кіхота, написана якимсь Авельянедой (це був псевдонім самозванця. Його справжня особистість досі не встановлена).
Роман Авельянеди носив пародійний характер і різкі випади проти Сервантеса. У другій, цієї частини, Сервантес дає Авельянеда відсіч. На початку другої частини Сервантес в «Присвяті графу Лемоскому» згадує про підробленого Дон Кіхота. Також він наприкінці роману назвав Авельянеди «брехливим торседільясскім писакою» і писав, що Авельянеда «не має права перетягувати його кістки (тобто, кістки Дон Кіхота) в Стару Кастилію» (наприкінці підробленого «Дон Кіхота» обіцялося розповісти про пригоди Дон Кіхота і Санчо Панси в Старій Кастилії).
1. Рассказ так называется, потому что Алисе прислали из легендарной эпохи джина в коробке. В рассказе говорится о том как джинн жил у Алисы дома и как потом потерялся, и как его нашли. 2. На дне моря Алиса нашла космический корабль, который был похож на огромный гладкий камень. 3.Алиса открыла иноплонетянина, который находился во сне очень много лет и разбудила его. 4.Иноплонетянин был очень худой и от него пахло гнилью. 5. Иноплонетянин был тиран и прилетел на Землю с целью завоевать ее, и решил сделать это с 6. Осободил Алису Стас
Ерасим был крепостным крестьянином. Имел мало прав. Был глухонемой от рождения. У него была хозяйка которой он должен был подчиняться. Добрый, умный, вежливый, ответственный, рассудительный. Жил по принципе "Мы в ответе за тех, кого приручили". Поэтому ему и пришлось утопить Муму, из-за того, что это попросила сделать хозяйка. Так как он был глухонемым ему было сложно общаться с людьми, а Муму понимал его без слов. Ему было очень больно убивать собаку, он остался совсем один. И умер вскоре после того как утопил Муму. Один.
Відповідь:
Роман був опублікований в двох томах. Перший вийшов в 1605 році, другий – в 1615 році. Роман замислювався як пародія на лицарські романи. Згодом переведений на всі європейські мови, цей роман понині є однією з найпопулярніших книг, а у 2002 році визнаний кращим романом у світовій літературі.
Стимулом до створення книги послужив роман «Інтерлюдії романсів», що висміює фермера, який зійшов з розуму після прочитання безлічі лицарських романів. Бідний фермер кинув свою дружину і став поневірятися по білому світу – що, в свою чергу, зробив і герой роману Сервантеса (за винятком того, що Дон Кіхот не був одружений). Цей сюжет був з підтекстом: точно так само вчинив і Лопе де Вега, після написання своїх численних автобіографічних любовних творів покинув сім’ю і відправився у флот Непереможної Армади.
Відомий інтерес Сервантеса до балад. І причини для глузування над літературним конкурентом у нього явно були: п’єси Лопе де Вега були популярніші творів самого Сервантеса. Вивести під маскою літературного персонажа свого ворога і вдосталь насміятися над ним – прийом відомий. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є те, що Дон Кіхот, хоч і видається затятим шанувальником рицарських романів, в першій редакції розповідав про свої любовні пригоди.
Роман складається з двох частин: перша «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1605 році; і друга «Друга частина геніального лицаря Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1615, щоб відновити добре ім’я письменника. Справа в тому, що в 1614 році була опублікована друга частина Дон Кіхота, написана якимсь Авельянедой (це був псевдонім самозванця. Його справжня особистість досі не встановлена).
Роман Авельянеди носив пародійний характер і різкі випади проти Сервантеса. У другій, цієї частини, Сервантес дає Авельянеда відсіч. На початку другої частини Сервантес в «Присвяті графу Лемоскому» згадує про підробленого Дон Кіхота. Також він наприкінці роману назвав Авельянеди «брехливим торседільясскім писакою» і писав, що Авельянеда «не має права перетягувати його кістки (тобто, кістки Дон Кіхота) в Стару Кастилію» (наприкінці підробленого «Дон Кіхота» обіцялося розповісти про пригоди Дон Кіхота і Санчо Панси в Старій Кастилії).