Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
Своими взглядами на то, как должен вести себя дворянин в свете, образы Фамусова и Молчалина в комедии «Горе от ума» очень схожи. На балу в доме Фамусова Молчалин старается выслужиться перед всеми гостями. Он гладит и расхваливает шерстку собаки Хлёстовой, которая взамен жалует его своим расположением мой дружок!» Это выглядит унизительно, но Молчалина это не смущает. Он не имеет высокого чина, а значит, ему «надобно зависеть от других». «В мои лета не должно сметь свое суждение иметь», – вот принцип, по которому живет и действует этот герой.
Как и Фамусов, Молчалин гордится своими карьерными достижениями, хоть они и представлены у него в более мелком масштабе: «По мере я трудов и сил, с тех пор, как числюсь по архивам, три награжденья получил». Гордится он и связями с известными московскими людьми, например, с княгиней Татьяной Юрьевной, которая «балы дает нельзя богаче».