1) Найголовнішого очима не побачиш. Треба цінувати те що у тебе вже є.
2)Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
Тургенев гордится русским языком, русской литературой, культурой. Он многое сделал для того, чтобы иностранцы смогли читать русские романы, повести, рассказы, лирику. Что такое “русский язык” для русского человека?
Это самовыражения человека выразить свою мысль, сделать ее доступной для многих.
Язык – это язык личного письма, в котором можно объясниться в любви, поделиться с другом горем, радостью близким людям; это язык художественных произведений, научных статей, публицистических и критических очерков. Он может быть более или менее правдив, но чем более он правдив, тем более велик и опасен. Он может быть более или менее свободен, но чем более он свободен, тем более могуч и прекрасен в своей ясности, своем гневе.
Свободное, даже виртуозное, владение языком позволяет многого добиться в жизни. То, как говорит каждый из нас, характеризует нас как людей, выдает наши недостатки, потому что мы проговариваемся, показывает наши достоинства. Литературная речь, жаргон, иностранные слова…
По языку, речи можно судить о социальном статусе человека, о том, какое образование он получил, в каком обществе вращается, что читает. По языку нации можно судить о степени ее развития, о культурном уровне страны, ее готовности к диалогу.