Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Також він один з головних героїв драми.
Автор поэмы «Пугачёв» в процессе исследования исторических фактов пришёл к выводу, что, к сожалению, в текстах Пушкина многое оказалось искажёно. В произведениях Пушкина совсем мало имён бунтовщиков, зато названо много людей, пострадавших от рук пугачёвцев, усмирителей восстания. Есенин замечает, что он постарался обрисовать не только самого Пугачёва, но и воссоздать ярко и объективно образы его сподвижников. Кроме того, Сергей Есенин в своей поэме стремится придать действию динамизм, меняя героев в каждой сцене. Никто не повторяется, кроме самого Пугачёва. Этот приём создаёт акцент и на его образе.