Дядя считает свой поступок правильным, хотя и не скрывает, что было сложно изображать холодное спокойствие и сдерживать нахлынувшие чувства. Дядю раздражало капризное поведение Жени, но он понимал, что это когда-нибудь кончится, ребёнок сдастся, и в доме снова воцарится мир. Бабушка и мама Жени поддерживали дядю, потому что поверили в то, что он сможет справиться со спесью мальчика. Автор, как можно заметить, это сам дядя, который рассказывает повзрослевшему Жене историю из его детства. Он ничуть не сожалеет о проделанном и считает, что сделал всё правильно. Конечно, эту ситуацию можно было решить мирным путём: без криков, слёз, нахлынувших негативных эмоций. Но я думаю, что дядя поступил правильно, и мальчик наверняка сохранил этот урок в своей памяти.
Объяснение:
Один мальчик боялся Тени. Он не выходил на улицу в солнечные дни. Ему казалось, что Тень его съест. Ждал темноты и гулял по ночным дорожкам. Однажды ему пришлось задержаться в гостях, он шел по вечернему городу. Вокруг светили фонари. Мальчик попал в их свет, и Тени окружили его вокруг. Он зажмурился от страха. Мальчику казалось, что он становится ниже ростом. Это Тени поедали его. Когда он открыл глаза, то увидел, что Тени весело крутились вокруг него. Они приглашали мальчика танцевать, играть и веселиться. Одна Тень предложила поиграть в догонялки. Мальчишке стало не страшно. Он пытался обогнать Тень, но она всегда была впереди. Когда добежал до дома, Тени остались сзади. Они спросили, придет ли он еще к ним поиграть. Мальчишка обещал вернуться. Он еле дождался окончания ночи, чтобы выйти на солнечный свет и поиграть с Тенями
Объяснение:
Характеристика Леграна з цитатами
“Він походив із давнього гугенотського роду і колись був маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарльстона в штаті Південна Кароліна.”
“Легран здобув добру освіту, мав надзвичайно сильний розум, але був заражениймізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоча заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і в миртових заростях, де вишукував різні мушлі й комахи. Його колекції комах позаздрив би навіть Сваммердам. “
«…у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу.”
“-Цей жук принесе мені багатство, — вів він далі, переможно посміхаючись, — поверне мені мої родові маєтності.”
“— Та, щиро кажучи, мене трохи роздратували ваші натяки, що я, мовляв, з’їхав з глузду, тож я нишком поклав собі відплатити вам невеличкою містифікацією. Через це я й вимахував жуком, і через це ж таки надумав опустити його з дерева. До речі, на цей намір наштовхнуло мене якраз ваше зауваження, що жук дуже важкий.”
Характеристика Джупітера
“Леграна звичайно супроводив старий негр, на ім’я Джупітер. Відпущений на волю ще до того, як зубожіла господарева родина, він, одначе, уважав своїм обов’язком і далі залишатися при молодому «маса Вілові», і ні добром, ні злом його не можна було від цього відвернути.”
“Мій господар ні на що не нарікає. Тільки чого він снується цілі дні отак похнюплено, а сам білий- білий став як полотно? I чого він усе щось рахує та рахує?..”
“… ще не бувало такого дерева, щоб Джуп на нього не виліз, — просто сказав негр.”
“— Авжеж знаю, я добре знаю, де в мене ліва рука. Це та, що я нею дрова рубаю.”
“Джупітерове обличчя на кілька хвилин зблідло, мов смерть, — якщо взагалі може збліднути негр. Він стояв не просто приголомшений, а ніби аж громом уражений. А тоді раптом упав навколішки в ямі, занурившись руками по лікті в золото, та так і завмер, немовби розкошуючи в цій незвичайній купелі. ” (коли вони знайшли скарби)