Квітень, як дивно і прекрасно знати, що ти справді існуєш!.. Я завжди буду любити саме твою пору. Ти не схожий на свого брата Березня, за часів якого земля завжди вогка і склизька, а в тім'я мало не ціляться бурульки. Ти не схожий також на брата Травня, який присмалює вже досить пекучим сонцем і розсипає по схилах смарагдову м'яку траву, в яку так і хочеться скочити, проте кропива печеться. Тепер, коли я знаю тебе в обличчя (хоча й тільки зі сторінок книги), ти ввижаєшся мені у багатому вінку на золотавих кучерях. Зараз, коли усе до болю біле від снігу, я сумую за тобою, теплим і радісним. Мені завше здавалося, що ти пахнеш сонячним промінням та свіжими, незайманими квітами.Знаєш, я досі лелію мрію колись зайти до лісу у хуртовину і побачити тоненький проліск під грудами снігу...Я чекаю на тебе. Повертайся якомога скоріше.
В сказе «Серебряное копытце» герои поражаются чудесам. Так и Дарёна, и Кокованя на протяжении всего произведения ищут это необыкновенно чудо – «Серебряное копытце» . А волшебные персонажи сказа — Мурёнка и Серебряное копытце им в этом и «дав представление с фейерверком самоцветов» исчезают вместе со своей тайной. Дедушка и девочка получают свою заслуженную награду – полную шапку самоцветов. Тем самым автор в своём сказе «Серебряное копытце» подчёркивает, что человек должен любить мир природы, быть скромным, трудолюбивым, бескорыстным и тогда обязательно получит свою награду.
Главные герои сказки Бажова, дружные и трудолюбивые, верят, ищут и находят своё диво-дивное. Неслучайно, именно Дарёнке и Коковане Серебряное копытце дарит дорогие каменья. Бажов тем самым показывает, что только чистым душою людям открываются настоящие чудеса.
казка "12 місяців"