Києво-Печерська лавра заснована у 1051 році при Ярославі Мудрому монахом Антонієм і вважається одним з перших, по часу заснування, монастирів Київської Русі.Києво-Печерська лавра – чоловічий монастир, але, незважаючи на це, одна жінка знайшла тут притулок – Дарина, дочка російського купця, жила в лаврі під виглядом ченця. Про те, що вона жінка, дізналися лише після її смерті.Києво-Печерська лавра входить до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.На території Києво-Печерської лаври знаходиться більше 20-ти церков, кілька музеїв, ближні та дальні печери, братські корпуси, готель, трапезна і величезна кількість інших споруд.Площа території Києво-Печерської Лаври становить практично 30-ть гектарів.Гетьман Самойлович обвів Лавру земляним валом, а Петро Мазепа – кам'яною стіною.З початку 17 століття письмові джерела згадують про існування навпроти Святих воріт Лаври жіночого Вознесенського Києво-Печерського монастиря, чиєю ігуменею стала в кінці століття матір гетьмана України Івана Мазепи, яка прийняла чернецтво. У 1711-1712 рр. обитель скасували, а її черниць приєднали до числа насельниць іншого київського жіночого монастиря – Флорівського.У монастирі працювала заснована в 1616 році друкарня і в рамках боротьби з уніатством почалося друкування богослужбових і полемічних книг. Їх наступник Петро Могила завів тут училище, яке згодом було пов'язане з братнім училищем і послужило початком Києво-Могилянської колегії.Києво-Печерський "Патерик" (з відомих нам на Русі) був найдавнішим і найвідомішим. Лаврські подвижники, про які є згадки в "Патерику", здійснювали своє земне служіння в 11 – початку 13 ст. Але сам "Києво-Печерський Патерик", як єдина книга, оформився пізніше, на рубежі 14-15 ст.Велика лаврська дзвіниця була зведена в 1731-1744 рр. архітектором І.Г. Шеделем. Вона нахилена на 62 см у північно-східному напрямку і стала для свого часу найбільш грандіозною баштовою спорудою України (висота 96 м). Нахил дзвіниці пов'язаний, мабуть, з тим, що стоїть вона поблизу зсувних схилів високого правого берега Дніпра. Однак, на відміну від знаменитої Пізанської вежі, Велика Лаврська дзвіниця не "падає", тобто нахил її не збільшується.
Отличие от представителей других цивилизаций, греки представляли себе богов в образе обычных людей. им были присущи человеческие пороки, слабости. И все боги были недосягаемыми, потому что жили на горе Олимп. Все испытания, выпавшие на долю человека, она связывала с гневом богов- олимпийцев. Он не мог самостоятельно защищаться от разбушевавшейся стихии, болезней, представлялись ей страшными чудовищами. Существовала необходимость найти героя-защитника, который бы отдавал себя до конца, оберегая человеческое сообщество. Видимо, поэтому необходимость и фантазия создали образ народного героя – Геракла. Геракл – не обычный человек. Он сын Зевса и земной женщины. Мне кажется, что греки не случайно создали образ полубога- получеловека. С одной стороны, им хотелось иметь своего посланца на Олимпе, который мог бы поведать богам о страданиях, переживания людей. С другой стороны – чрезвычайная сила Геракла внушала у греков надежду на то, что они всегда будут иметь защитника, он никогда не погибнет. А может, секрет популярности Геракла кроется в том, что он был образцом смелости и мужества, силы духа и выносливости. Все испытания он преодолевал с честью. В столкновениях с зловещими чудовищами, во время осуществления своих двенадцати подвигов, он всегда выходил победителем. Эти качества героя ярко изображены в мифе об освобождении Прометея. Каждый подвиг Геракла – это победа сил добра над силами зла. Геракл – настоящий герой. Лично меня больше всего поразил миф о бессмертии героя. Когда пришло время умирать Гераклу, то сам Зевс спустился на землю и подарил сыну бессмертие, забрал его на Олимп. Мне кажется, что такая развязка является символической. Позорно герою копаться в навозе, но потом люди свободно дышать и вспоминать его добрым словом благодарности. Человек, творящий добро, заслуживает бессмертия. Много воды утекло с тех пор, как миром правили боги, а люди герои. Но любимец древних греков Геракл и сегодня вдохновляет людей на большие и малые подвиги, учит достойно сносить все жизненные испытания, уметь сочувствовать и ценить человеческую жизнь.
Б. Васильев (род. 1924 г.),
Объяснение: