Граф Роланд — главный герой эпической поэмы «Песнь о Роланде». Это вассал Карла Великого, его племянник и правая рука. Король называет его «цветом Франции».
Роланд самый храбрый и отважный воин в армии Карла. Следуя указам своего правителя, он один за другим завоевывает для Карла испанские города. Роланд искренне предан своей стране и своему королю и считает честью пасть смертью храбрых в бою.
Несмотря на все эти положительные качества, Роланд слишком спесив. Это отчасти становится причиной его конфликта с отчимом Ганелоном. Также, оставшись один на один с врагом в Ронсевальском ущелье и понимая, что его арьергард не выстоит против многотысячной армии сарацин, Роланд не хочет трубить в рог и звать на подмогу короля. Герой считает, что тем самым он опозорит свою честь и честь своей страны. Гордость заставляет Роланда обречь французских солдат на смерть. И об этом открыто говорит другу мудрый Оливье.
С другой стороны, вся та же спесь делает Роланда отличным бойцом. Во время сражения он становится «горд и лют» и с ожесточением разит противника.
Даже смертельное ранение не может ослабить боевой дух героя. Оставшись втроем со своими товарищами (Готье и Турпеном) против сорокатысячной армии мавров, храбрый Роланд бьется так, что неприятель боится подойти к нему и его друзьям, и лишь мечут копьями издалека.
Роланд искренне уважает своих собратьев по оружию. Он не жалеет для них ни золота, ни коней, ни брони. Именно поэтому французы так любят его и готовы умереть за своего графа. И именно поэтому, когда герой в последний раз перед кончиной проходит по полю боя, усеянного трупами отважных воинов, сердце его сжимается от тоски. Но больше всех скорбит Роланд по верному другу Оливье.
Свою смерть Роланд встречает, как настоящий герой. Он ложится на землю лицом к Испании. Так Карлу будет видно, что «граф погиб, но победил в бою». Душа Роланда отправляется в рай. Король хоронит дорогого вассала с величайшей почестью. А на родине прекрасная дама Альда, узнав о смерти возлюбленного, тотчас падает замертво.
Людина, яка живе у віртуальному світі, фактично не контролює себе, вона втрачає волю, свободу вибору. Якщо трапляється ситуація, коли немає доступу до інтернету, хронічна залежність виявляється в зміні поведінки людини - вона стає неспокійною, агресивною, відчуває свого роду "ломку", характерну при алкогольній чи наркотичній залежності.
Інтернет, чати, віртуальні щоденники, соціальні мережі стали прикметою сучасності. Сьогодні там проводять час не лише активні й особливо просунуті. У віртуальних мережах вирує своє життя — люди спілкуються, зустрічаються, закохуються, сваряться, висловлюють свої думки, завантажують фотографії, відео тощо...
Соціальні мережі, звісно, мають свій позитив. У них можна зустріти однокласників та знайомих, навіть якщо ви "загубилися" багато років тому. Знайти, здавалося, безнадійно втрачених далеких родичів, своє перше кохання. Коли людина реєструється у соціальній мережі, спершу відчуває легку ейфорію — стільки знайомих одразу! Ми шукаємо тих, хто знав нас ще юними та безтурботними, ніби створюємо навколо себе позитивне психологічне поле — коло підтримки, черпаємо звідти нові ресурси... Але, на жаль, більшість із нас ідеалізує он-лайн друзів і приписує їм риси, яких насправді вони не мають. Швидше за все, так проявляється наша власна нереалізованість у тих або інших сферах життя (у когось усе чудово складається в особистому житті, а ось у кар'єрі — нічого помітного, чи, навпаки, хтось досяг багато в роботі, але й досі самотній). Ось і шукаємо (звісно, несвідомо) в інших те, чого нам бракує.
Може, і сьогодні не варто свій настільки дорогоцінний час витрачати на пошук дріб'язкових і неважливих новин, які засмічують голову або ще й викликають негативні емоції, на щоденне листування і безглузде бродіння по сторінках мільйонів сайтів? Адже життя швидко минає, і треба намагатися використати кожну його мить на щось корисне для себе і для близьких...