ответ:надеюсь то
неочень поняла
Объяснение:если не то извини
Італійський письменник Джанні (Джованні) Франческо Родарі — відомий автор творів для маленьких читачів, лауреат Премії імені Г.К. Андерсена, що вважається найвищою відзнакою в галузі дитячої літератури.
Письменник народився 23 жовтня 1920 р. в містечку Оменья. Батько його був пекарем і помер, коли Джанні виповнилося дев’ять років. Матері довелося утримувати трьох синів самотужки. Працюючи служницею в багатому домі, жінка мусила терпіти принизливі докори, тим часом як платня була доволі скромною.
Джованні з дитинства виявляв інтерес до художньої літератури, музики й філософії, але через скруту його освіта обмежилася трьома роками навчання в семінарії. У сімнадцять років він став учителем.
Незабаром розпочалася Друга світова війна. Через слабке здоров’я Родарі було звільнено від військової служби, але він долучився до руху Опору.
Літературна кухня
Дж. Родарі в царстві дитячої фантазії
Працюючи з молодшими школярами, письменник вигадував для них завдання й вправи, спрямовані на розвиток фантазії.
Так, Родарі викликав до дошки учня й просив його написати будь-яке слово. Тим часом на зворотному боці дошки другий учень теж писав своє слово. Наприклад, один написав «шафа», а другий — «пес». Обидва слова показували класу і всі складали з них словосполучення: «пес у шафі», «шафа пса», «пес на шафі» тощо. Потім
на основі цих образів діти вигадували всілякі історії. Захопившись веселою грою, вони навіть не помічали, що навчаються...
Часто учитель-фантазер пропонував школярам відповісти на несподівані запитання, як-от: «Що було б, якби до вас постукав крокодил і спитав, чи не можете ви йому позичити трохи розмарину1?»; «Що сталося б, якби ваш ліфт провалився в глиб земної кулі або злетів на Місяць?»... І знову у відповідь лунали сміх і чудернацькі історії. Чимало з тих творчих знахідок згодом увійшли до казок письменника.
На схилі літ Родарі написав книжку «Граматика фантазії. Вступ до мистецтва вигадування історій». Ця книжка, що підсумовує тридцятирічний творчий досвід письменника, призначена для дорослих, які прагнуть розвивати дитячу фантазію. У передмові автор висловив украй важливу для нього думку: «Фантазія і наука — не суперники, не вороги, а спільники, руки й ноги одного тіла, дочки й матері одного інтелекту. Мій ідеал — цілісна особистість. Я вважаю, що нашій добі, нашій планеті необхідні такі цілісні люди». Власне, вірою в силу людської фантазії позначена вся творчість цього чудового письменника.
Запорожская Сечь в повести описана как место праздного существования. Здесь все время проходят пиршества и гуляния, но при этом сохраняются строгие и справедливые законы. Казаки считались народом вольным и разгульным, и место, где они могли по-настоящему чувствовать себя как дома, было именно в Запорожье. Сюда со всей Украины приезжали казаки в поисках приюта. Старые казаки приезжали провести время со старыми друзьями. А молодые здесь могли набраться опыта у старшего поколения.
Так поступили и главные герои пьесы – Тарас Бульба с сыновьями Остапом и Андрием. Старый казацкий полковник давно не видел давних боевых товарищей и очень соскучился по ним. Для сыновей же он считал Запорожье лучшей «школой жизни». Сечь встретила их дружелюбно трудовыми буднями. Сразу при въезде они увидели более двадцати кузниц, откуда издавался оглушительный стук кузнечных молотов. Это и понятно. Ведь для того, чтобы обмундировать сотни тысяч казаков требовалась работа многих кузнецов.
Помимо кузнецов на улицах встречались и кожемяки, мывшие своими сильными руками воловьи шкуры. Были и добытчики руды, и торговцы порохом, и строители судов. Сам же город представлял собой суровую крепость, где готовили молодых воинов. Здесь не давалось много времени на обучения. Молодые казаки сразу приступали к сражениям, которые здесь почти не прекращались. В перерывах они не любили браться за учебные дисциплины, только за стрельбу и иногда за лошадиные гонки. К тому же им нужно было овладеть саблей, меткой стрельбой, рукопашным боем и прочими полезными умениями.
Запорожская Сечь отличалась суровыми нравами и законами. Так, например, за кражу казака могли забить насмерть, за долги могли приковать цепями, пока кто-нибудь из товарищей не выкупит или не отдаст долг. Однако самое страшное наказание было предусмотрено за смертоубийство. За это казака могли заживо похоронить с гробом убитого им человека. Считалось, что такие суровые законы учили молодых воинов уважать друг друга, быть мужественными и стойкими. Именно эти качества были необходимы настоящему казаку. Жестокое наказание ждало и изменника веры и родины. По этой причине Тарас Бульба собственноручно убил своего младшего сына Андрия.
http://www.sdamna5.ru/zaporozhskaja_sechj_taras