Народився у селі Чоботарка (нині — Заболотне) Подільської губернії в селянській родині: батько був хліборобом, мати — дочкою сільського писаря.
У 1877 році після смерті батька Данило переїхав до дядька в Ростов-на-Дону, де навчався у Нахічеванській гімназії.
У 1880 році Данило Заболотний переїхав до іншого дядька, В. М. Сауляка, в Одесу, де вступив до Рішельєвської гімназії.
У 1885 році Данило вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі, з якого у 1889 р. був виключений за участь у студентській сходці й заарештований[1]. Згодом був звільнений за станом здоров'я.
Упродовж 1889–1891 років працював на Одеській бактеріологічній станції помічником у директора Якова Бардаха. У цей час був учасником літературного гуртка «Плеяда».
У 1891 році за підтримки кількох професорів Заболотному було дозволено скласти екстерном державні іспити в університеті на ступінь магістра природничих наук. Після цього він вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Святого Володимира.
Після завершення навчання виїхав на роботу до Кам'янця-Подільського.
Цього ж року він одружився з Людмилою Владиславівною Радецькою. У весільну подорож молодята відбули до рідної Чоботарки.
У 1894–1895 рр. брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії.
У 1895–1897 рр. — лікар, керівник відділення інфекційних хвороб Київського окружного військового шпиталю. У 1898 р. на за Іллі Мечникова працював у Пастерівському інституті в Парижі, нагороджений французьким орденом Почесного легіону.
У 1897 році разом із професором Володимиром Високовичем брав участь у дослідженні й ліквідації епідемії чуми в Індії, у 1898 році у Внутрішній Монголії — у ліквідації тяжкої епідемії легеневої чуми.
Данило Заболотний
У 1898–1919 рр. — керівник кафедри медичної бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, створив першу у Російській імперії самостійну кафедру медичної мікробіології.
У 1919—1923 роках був ректором Одеського медичного інституту.
У 1920 році організував першу у світі кафедру епідеміології в Одеському медичному інституті.
1923 р. — Заболотного було переведено в систему закладів Академії наук СРСР.
З 1926 року Данило Заболотний — дійсний член Академії наук СРСР.
У 1928 р. переїхав у Київ.
У 1928–1929 рр. Данило Кирилович перебував на посаді президент ВУАН (тепер Національна академія наук України), у складі якої заснував Інститут мікробіології та епідеміології (згодом Інститут мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України).
Данила Кириловича Заболотного не стало 15 грудня 1929 року. Останніми його словами були:
Я люблю зиму,новый год ,снег зимним утром. Особенно конечно мне нравится получать подарки,в этом году я решила снова написать Деду Морозу,с заветными о подарке. Как то , я зашла в книжный магазин и увидела не приметную,вовсе не яркую книжку...Она была довольна необычна на ровне с другими,в ярко-красной обложке.Я её сразу заметила,я взяла её в руки - и сразу запахло воспоминаниями,чем то волшебным и завораживающим.Я думаю это то,что развить личность,ведь книги учат нас жизни.Я по у деда мороза эту волшебную,таинственную книжку,и здоровья всей моей семье.
Нещодавно я перечитала казку «Маленький принц» Антуана де Сент-Экзюпери, яку уперше читала в дев’ять років. І як тоді, я переживала радість, читаючи цей чудовий твір. Герой оповідання — Маленький принц, людина, що прилетіла з крихітного астероїда, де у нього були три вулкани і троянда, яку він дуже любив, де він був щасливий. Маленький принц пустився в подорож, щоб знайти друга. На Землі він його знайшов. Це був рудий Лис, дикий, самотній, бажаючий мати хазяїна. І Маленький принц його приручив. Але Маленький принц повинен був йти, а Лис — залишитися. Тепер Маленький принц не міг жити без друга, потрібний був той, хто займе місце Лиса в його серці. І він попросив льотчика намалювати баранчика. Для Маленького принца новий друг не іграшка, яку можна викинути, награвшись, це — частина його життя. Як боляче, як жалко бачити бездомних тварин, викинутих на вулицю колишніми хазяями. Але для бездомного пса той, що прогнав його завжди залишається хазяїном, йому назавжди віддані вірність і прихильність. У серці тварини немає місця злості, образі, злопам’ятності. Часто буває, що людини, що зневірилася, стоїть на краю прірви, не любить нікого і ніким не коханого, рятує віддану йому істоту, своєю ласкою і вірністю розтоплює лід в серці, повертає до життя. Я вважаю, що зрадити людину і прогнати тварину — вчинки в рівній мірі жорстокі. Тому я закликаю людей до відповідальності за тих, хто був ними приручений. Не виганяйте їх, будь ласка, на вулицю. Будьте як Маленький принц— людина з маленької планети з великим гарячим серцем.
Народився у селі Чоботарка (нині — Заболотне) Подільської губернії в селянській родині: батько був хліборобом, мати — дочкою сільського писаря.
У 1877 році після смерті батька Данило переїхав до дядька в Ростов-на-Дону, де навчався у Нахічеванській гімназії.
У 1880 році Данило Заболотний переїхав до іншого дядька, В. М. Сауляка, в Одесу, де вступив до Рішельєвської гімназії.
У 1885 році Данило вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі, з якого у 1889 р. був виключений за участь у студентській сходці й заарештований[1]. Згодом був звільнений за станом здоров'я.
Упродовж 1889–1891 років працював на Одеській бактеріологічній станції помічником у директора Якова Бардаха. У цей час був учасником літературного гуртка «Плеяда».
У 1891 році за підтримки кількох професорів Заболотному було дозволено скласти екстерном державні іспити в університеті на ступінь магістра природничих наук. Після цього він вступив на третій курс медичного факультету Київського університету Святого Володимира.
Після завершення навчання виїхав на роботу до Кам'янця-Подільського.
Цього ж року він одружився з Людмилою Владиславівною Радецькою. У весільну подорож молодята відбули до рідної Чоботарки.
У 1894–1895 рр. брав участь у боротьбі з епідемією холери та дифтерії в Подільській губернії.
У 1895–1897 рр. — лікар, керівник відділення інфекційних хвороб Київського окружного військового шпиталю. У 1898 р. на за Іллі Мечникова працював у Пастерівському інституті в Парижі, нагороджений французьким орденом Почесного легіону.
У 1897 році разом із професором Володимиром Високовичем брав участь у дослідженні й ліквідації епідемії чуми в Індії, у 1898 році у Внутрішній Монголії — у ліквідації тяжкої епідемії легеневої чуми.
Данило Заболотний
У 1898–1919 рр. — керівник кафедри медичної бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, створив першу у Російській імперії самостійну кафедру медичної мікробіології.
У 1919—1923 роках був ректором Одеського медичного інституту.
У 1920 році організував першу у світі кафедру епідеміології в Одеському медичному інституті.
1923 р. — Заболотного було переведено в систему закладів Академії наук СРСР.
З 1926 року Данило Заболотний — дійсний член Академії наук СРСР.
У 1928 р. переїхав у Київ.
У 1928–1929 рр. Данило Кирилович перебував на посаді президент ВУАН (тепер Національна академія наук України), у складі якої заснував Інститут мікробіології та епідеміології (згодом Інститут мікробіології та вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України).
Данила Кириловича Заболотного не стало 15 грудня 1929 року. Останніми його словами були: