Майже у кожного народу є міф про — людину, яка прийшла, щоб навчити мудрості та багатьох умінь, конче потрібних людству, щоб не зникнути з лиця Землі. Я читав, що католицькі ченці, що йшли слідами конкістадорів "рятувати душі" поневолених індіанців, були спантеличені цими міфами, такими схожими на біблійні, проте зовсім іншими.
У північних індіанців теж були такі легенди, хоч їхнього героя у кожному племені звали інакше: за тамтешніми звичаями у людини багато імен, її звуть за найбільш відомими на цей час якостями. Назвати наше ім'я — не сказати про людину нічого, назвати індіанське — розповісти майже все.
У народу оджибвеїв цей і пророк мав ім'я Гайявата. Воно і значить "Пророк", "Учитель". Після того як Великий Дух Гитчі Маніто на великому зібранні всього людства дав йому велике повчання і Люльку Миру, а томагавки війни були закопані на березі ріки, до людей з невідомого краю прийшов цей Учитель. Він навчив людей вирощувати маїс та збирати інші плоди; навчив індіанські племена мирно жити та не вважати кожного іноплемінника ворогом. Він разом із людьми розчистив русла рік і навчив будувати зручні й легкі човни. Він знав багато ремесел, та головне, чого він їх навчив, то був він сам — незвична і чудова людина, проте просто людина, не дух, не божество. І кожний міг би стати подібним до нього, якби навчився у Гайявати людської мудрості і людської доброти.
І, мабуть, це був найголовніший урок Великого Учителя, пророка Великого Духа.
Проте люди — погані учні, здебільшого схильні до лінощів і невиконання домашніх завдань. Їм потрібно, щоб над ними повсякчас був нагляд учителя, його пильний контроль. А Гайявата ж був просто людиною. Не вічною на землі.
Та все ж його уроки не пропали марно, а вчення залишилося серед людей. То ж ще маємо надію.
Мальчик Петя по пути в Немухино встречает девочку. На дворе зима, а она в легком ситцевом платьице и из её рта не идет пар. Девочка рассказывает, что ее вылепил из снега старичок с бородой. В Немухино ребята заходят к Трубочному мастеру, который курит из трубки так, что дым валит столбом из дома. Он в ответ на опасения Петьки, что девочка может растаять, советует обратиться ребятам в Институт Вечного Льда. В институте их встречает директор Тулупов, бывший Дед мороз, румяный старичок с красным лицом и бесформенные носом. Он дает девочке имя Настя и помещает ее в холодильник, в котором кроме нее хранятся еще и продукты. В институте Настенька становится объектом изучения надоедливых ученых, которые ищут доказательства ее снежного происхождения. Петька каждый день навещает Настю. Но однажды Настя сбегает из холодильника института, об этом Петька узнаёт по радио. Настенька поселяется у одинокого добродушного Пекаря, который заботится о ней. Петька вместе со своим дядей Костей Лапшиным ищут пропавшую девочку по Москве. Так в поисках проходит зима, а снегурочки, как известно, весной тают. Дядя Костя случайно находит Настеньку у Пекаря. Дядя Костя обращается к Тулупову, они отправляются в Министерство Вьюг и Метелей. Министерство выдает дяде Косте приказ на бумаге, по которому Настя теперь обыкновенная девочка, а не снегурочка. Петя и Настя со своими новыми друзьями провожают дядю Костю на поезд.
Сочинение на тему мой любимый герой из сказки кот в сапогах Попроси больше объяснений Следить Отметить нарушение Lubashaca 06.05.2014 Реклама
ответы и объяснения
Ленуселла Хорошист
Я прочитал много-много разных сказок. Больше всех мне понравилась сказка «Кот в сапогах» и ее главный герой - Кот в сапогах. У него хорошие манеры, он верно служит хозяину, он мудрый, хитрый, умный. Еще он любит работу, он трудолюбивый. Его хозяина звали «Маркиз Карабас», это имя дал ему сам кот. Я бы хотел быть таким, как кот: мудрым, хитрым, отважным и трудолюбивым.
Гайявата — мудрий вождь індіанців
Майже у кожного народу є міф про — людину, яка прийшла, щоб навчити мудрості та багатьох умінь, конче потрібних людству, щоб не зникнути з лиця Землі. Я читав, що католицькі ченці, що йшли слідами конкістадорів "рятувати душі" поневолених індіанців, були спантеличені цими міфами, такими схожими на біблійні, проте зовсім іншими.
У північних індіанців теж були такі легенди, хоч їхнього героя у кожному племені звали інакше: за тамтешніми звичаями у людини багато імен, її звуть за найбільш відомими на цей час якостями. Назвати наше ім'я — не сказати про людину нічого, назвати індіанське — розповісти майже все.
У народу оджибвеїв цей і пророк мав ім'я Гайявата. Воно і значить "Пророк", "Учитель". Після того як Великий Дух Гитчі Маніто на великому зібранні всього людства дав йому велике повчання і Люльку Миру, а томагавки війни були закопані на березі ріки, до людей з невідомого краю прийшов цей Учитель. Він навчив людей вирощувати маїс та збирати інші плоди; навчив індіанські племена мирно жити та не вважати кожного іноплемінника ворогом. Він разом із людьми розчистив русла рік і навчив будувати зручні й легкі човни. Він знав багато ремесел, та головне, чого він їх навчив, то був він сам — незвична і чудова людина, проте просто людина, не дух, не божество. І кожний міг би стати подібним до нього, якби навчився у Гайявати людської мудрості і людської доброти.
І, мабуть, це був найголовніший урок Великого Учителя, пророка Великого Духа.
Проте люди — погані учні, здебільшого схильні до лінощів і невиконання домашніх завдань. Їм потрібно, щоб над ними повсякчас був нагляд учителя, його пильний контроль. А Гайявата ж був просто людиною. Не вічною на землі.
Та все ж його уроки не пропали марно, а вчення залишилося серед людей. То ж ще маємо надію.