Так, я згодна з тим, що життя – це можливість, і варто нею скористатися.
Ця теза стосується кожного, бо життя дається лише один раз, і треба використати всі надані можливості для того, щоб зробити його кращим і цікавішим. Прожити життя треба так, щоб залишити у ньому слід. У кожного з нас є вибір, як саме влаштувати своє життя. І від цього вибору залежить наше майбутнє.
Життя – це можливість. Можливість стати щасливим та зробити щасливим когось. Зробити щось корисне, здійснити свою мрію або… просто жити. Життя нам надане для того, щоб ми могли відчувати та розуміти. І ніколи не пізно зупинитися, подумати та щось змінити.
Життя – це можливість побачити світ. Зрозуміти інших людей і навчитися з ними спілкуватися. Це можливість кохати і дарувати свою любов, можливість відчувати. Навіть негативні емоції, які інколи виникають у всіх нас – роздратування, страх, гнів, якщо вони в міру, – це також одна зі складових нашого життя. Життя – це можливість до іншим. Рідним, близьким, друзям, а, при потребі, і зовсім незнайомим людям.
На жаль, для всіх життя – це можливість розвитку та руху вперед. Дехто нехтує всім цим, нехтує наданими можливостями і своїми руками руйнує своє життя. Згадаймо, скільки лихих, злих людей живе у нашому світі. А скільки молоді самі вкорочує собі віку, вживаючи наркотики та алкоголь, поводячись аморально. Але ж можливості, які дарує нам життя, у всіх однакові. Просто хтось ними зумів скористуватися, а хтось – ні.
У літературі чимало прикладів, які доводять дану тезу. Розглянемо поему Т. Г. Шевченка «Наймичка». Автор змальовує молоду дівчину, яка, народивши позашлюбну дитину, не відрікається від неї, а, навпаки, використовує першу ж ліпшу можливість бути з нею. Весь сенс Ганниного життя полягав у цій можливості. І вона нею скористалася. Іншої можливості бути з сином і забезпечити йому гідне життя у неї не було.
Когда говоришь взрослым: «Я видел красивый дом из красного кирпича, в окнах у него герань, а на крыше голуби», – они никак не могут представить себе этот дом. Им надо сказать: «Я видел дом за сто тысяч франков». И тогда они восклицают: «Какая красота!»
Взрослые очень любят цифры. Когда рассказываешь им, что у тебя появился новый друг, они никогда не спросят о самом главном. Никогда они не скажут: «А какой у него голос? В какие игры он любит играть? Ловит ли он бабочек?» Они спрашивают: «Сколько ему лет? Сколько у него братьев? Сколько он весит? Сколько зарабатывает его отец?» И после этого воображают, что узнали человека.
Довольно только передвинуть стул на несколько шагов. И ты снова и снова смотришь на закатное небо, стоит только захотеть.
little-prince
— Если хочешь, чтобы у тебя был друг, приручи меня!
— А что для этого надо делать? — спросил Маленький принц.
— Надо запастись терпением, — ответил Лис. — Сперва сядь вон там, поодаль, на траву. Вот так. Я буду на тебя искоса поглядывать, а ты молчи. Но с каждым днем садись немного ближе…
Ты навсегда в ответе за того, кого приручил.
— Однажды я за один день видел заход солнца сорок три раза!
И немного погодя прибавил:
— Знаешь… когда очень грустно, хорошо поглядеть, как заходит солнце…
— Значит, в тот день, когда ты видел сорок три заката, тебе было очень грустно?
Слова только мешают понимать друг друга.
– Вы красивые, но пустые, – продолжал Маленький принц. – Ради вас не захочется умереть. Конечно, случайный прохожий, поглядев на мою розу, скажет, что она точно такая же, как вы. Но мне она одна дороже всех вас. Ведь это её, а не вас я поливал каждый день. Её, а не вас накрывал стеклянным колпаком. Её загораживал ширмой, оберегая от ветра. Для неё убивал гусениц, только двух или трех оставил, чтобы вывелись бабочки. Я слушал, как она жаловалась и как хвастала, я прислушивался к ней, даже когда она умолкала. Она – моя.
Хотел бы я знать, зачем звезды светятся. Наверно, затем, чтобы рано или поздно каждый мог вновь отыскать свою.
Никогда не надо слушать, что говорят цветы. Надо просто смотреть на них и дышать их ароматом. Мой цветок напоил благоуханием всю мою планету, а я не умел ему радоваться.
Хорошо, когда есть друг, пусть даже надо умереть.
Любовь – это когда ничего не стыдно, ничего не страшно, понимаете? Когда тебя не подведут, не предадут. Когда верят.