Реалізм роману "Євгенії Онегіна" проявився в універсальному зображенні людини, всіх сторін його внутрішнього світу, його інтелектуальної, психологічної і моральної життя. Суспільне життя, соціальне середовище і внутрішній світ людини зображені у "Євгені Онегіні" у їх взаємних зв'язках і дивно гармонійної пропорційності. Пушкін передає психологічні пережевання героїв але без поглиблення в психологічний аналіз.
Объяснение:
Романтизм та реалізм знаходяться в "Євгенії Онегіні" в складній взаємодії. Зв'язок двох методів творчості виразно виступає в історії Пушкіна над образом Онєгіна. У процесі формування і затвердження нових - реалістичних - принципів і прийомів зображення дійсності відбувався перегляд та переоцінка старих. Вплив епохи романтизму на створення роману позначається на характері проблеми, своєрідність образів героїв, в ліричному початку у романі, в особливостях його поетики.
Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» стала новым шагом в истории русской драматургии. Во всем здесь чувствуется отступление от современных автору традиций. Но основным отступлением стал образ главного героя — Хлестакова. Общепринятым в то время считалось ставить в центре сатирического произведения плута и мошенника, ведущего продуманную интригу. Гоголь же избрал героем ничтожного мелкого чиновника, который вовсе не стремился к сознательному обману жителей города, но волей случая, по странному стечению обстоятельств, оказался в роли «победителя» .
Характер Хлестакова стал в свое время открытием мирового масштаба. Он мастер врать и самозабвенно отдается своей лжи, сам верит в небылицы, которые придумывает «на ходу» : и в посланных за ним «тридцать пять тысяч курьеров» , и в то, что в передней у него «толкутся» графы и князья. Он дает полную волю с#оей безудержной и беспорядочной фантазии, обнаруживая этим бедность своей натуры. «Мне даже на пакетах пишут: «Ваше превосходительство» , — хвастается он.
Герой Гоголя невероятно хвастлив, он хочет продемонстрировать свою столичную образованность, для красоты слога пуская в ход различные изысканные литературные выражения: «срывать цветы удовольствия» , «мы удалились под сень струй» . При этом Он любит, чтобы его почитали: «Я бы, признаюсь, больше бы и не требовал, как только оказывай мне преданность и уваженье, уваженье и преданность» .
Он то и дело противопоставляет себя мужикам, купцам и ремесленникам. Входя в роль влиятельной особы, запугивает собеседников: «Меня сам государственный совет боится...» .
Его действия часто импульсивны, он «вдруг» соединяет несое-д#нимое. Его мысли, постоянно перескакивающие с предмета на предмет, показывают полную не сосредоточиться, сконцентрировать на чем-то свое внимание. Очень смешон Хлестаков во время своих жарких объяснений в любви дочери городничего, потом ее матери, и снова дочери.
Характер героя, невероятно подверженного чужому влиянию, постоянно меняется. Мы видим, что Хлестаков, хоть и хочет казаться значительным, на самом деле ничего из себя не представляет. Все стремления его — низкие и мелочные: просаживать отцовские деньги, кутить, играть в карты и позволять себе любые другие развлечения. «А отчего? — оттого, что делом не занимается, — поясняет слуга Хлестакова, — вместо того чтобы в должность, а он идет гулять по прешпекту, в картишки играет» .
В этом образе воплотились все отрицательные черты дворянства: мотовство, честолюбие, чванство, притязания на образованность при явном невежестве. Цель жизни такого никчемного человека — доставлять себе всевозможные радости, не прилагая никаких усилий. «Ведь на то живешь, чтобы срывать цветы удовольствия» , — считает он. То, о чем в Петербурге Хлестаков только мечтал (высокие должности, связи с важными лицами, роскошная жизнь, любовные победы) , в условиях уездного городка, в окружении чиновников, принявших его за ревизора, стало возможным. И он, пользуясь случаем, с блеском исполнил роль «столичной штучки».
Відповідь:
Пояснення:
Берман мав мрію - створити шедевр.
Він малював картини, які не мали успіху.
Берман опікувався двома молодими дівчатами Сью та Джонсі.
Він дізнався від Сью, що Джонсі майже невиліковно хвора. Вона ж постійно дивилася у вікно, за яким стояло дерево. Вітер колихав гілля і з нього опадало листя. Сью вирішила, що помре, коли з нього впаде останній листок.
Берман, дізнавшись про це, намалював листок таким чином, що з вікна здавалося, ніби він тримається на дереві.
Він малював його, коли на дворі була жахлива погода. Берман занедужав.
Проте, коли Джонсі побачила, що листок не падає, вона повірила, що може і має видужати - і дійсно почала видужувати. А от Бермана забрали до лікарні, де він врешті помер від запалення легенів.
Автор цієї надзвичайно людяної новели майстерно показав відданість заради порятунку життя іншої людини.
Отже, Берман реально створив шедевр, кращий за будь-які свої попередні роботи. Його мрія здійснилася.
Сподіваюсь допоміг))