образы - совершенные черты лица, красота фигуры, богатый внутренний мир ( развиты культурно, читают вышивают, Играют на рояле и т.д), но эти девушки за своей красотой пустые внутри и притворные.
А за видимой некрасивостью скрывается - богатство внутреннего мира, Наташа была эмоциональная, очаровательная, полная жизни, она была не очень красивой но живой девочкой( свежий глоток воздуха)
Она может быть прекрасна, а может быть уродлива в зависимости от ее душевного состояния. ее душевная красота и жизнелюбие не дают никому устоять перед ее обаянием
Подробнее - на -
Многие женские образы в романе «Война и мир» Толстова имеют прототипы в реальной жизни автора. Это, например, Мария Болконская (Ростова), ее образ Толстой писал со своей матери, Волконской Марии Николаевны. Ростова Наталья старшая очень похожа на бабушку Льва Николаевича – Пелагею Николаевну Толстую. Наташа Ростова (Безухова) имеет даже два прототипа, это жена писателя, Софья Андреевна Толстая и ее сестра, Татьяна Андреевна Кузьминская. Видимо, поэтому Толстой с такой теплотой и нежностью создает этих персонажей.
Поразительно, с какой точностью он передает чувства и мысли людей в романе. Автор тонко чувствует и психологию тринадцатилетней девочки – Наташи Ростовой, с ее сломанной куклой, и понимает горе взрослой женщины – графини Натальи Ростовой, потерявшей младшего сына. Толстой словно показывает их жизнь и мысли так, что читатель как будто видит мир глазами героев романа.
Несмотря на то, что писатель рассказывает о войне, женская тема в романе «Война и мир» наполняет произведение жизнью и разнообразием человеческих взаимоотношений. Роман полон контрастов, автор постоянно противопоставляет друг другу добро и зло, цинизм и великодушие.
Причем, если отрицательные персонажи остаются постоянными в своем притворстве и бесчеловечности, то положительные герои совершают ошибки, терзаются муками совести, радуются и страдают, вырастая и развиваясь духовно и нравственно.
Ростовы
Наташа Ростова – одна из главных фигур романа, чувствуется, что к ней Толстой относится с особой нежностью и любовью. На протяжении всего произведения Наташа постоянно меняется. Мы видим ее сначала маленькой бойкой девочкой, потом смешливой и романтичной девушкой, и в конце – это уже взрослая зрелая женщина, мудрая, любимая и любящая жена Пьера Безухова.
Она совершает ошибки, порой заблуждается, но при этом внутреннее чутье и благородство ей понимать людей, чувствовать их душевное состояние.
Наташа полна жизни и очарования, поэтому даже при весьма скромной, как описывает Толстой, внешности она привлекает к себе своим радостным и чистым внутренним миром.
Старшая Наталья Ростова, мать большого семейства, добрая и мудрая женщина, кажется очень строгой на первый взгляд. Но, когда Наташа утыкается в ее юбки, мать «притворно сердито» строжится на девочку и все понимают, как сильно она любит своих детей.
Зная, что подруга находится в тяжелом материальном положении, графиня, стесняясь, дает ей денег. «Annette, ради бога, не откажи мне, — сказала вдруг графиня, краснея, что так странно было при ее немолодом, худом и важном лице, доставая из-под платка деньги».
При всей внешней свободе, которую она предоставляет детям, графиня Ростова готова идти на многое ради их благополучия в будущем. Она отваживает Бориса от младшей дочери, мешает браку сына Николая с бесприданницей Соней, но при этом совершенно понятно, что все это она делает только из любви к своим детям. А материнская любовь – самое бескорыстное и светлое из всех чувств
Леся Анастасіївна Вороніна народилася 21 березня 1955 року в Києві.
У 1979 році закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ). За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.
Подорожувала Україною автостопом та Польщею на байдарках. Дружина Євгена Гуцала. З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».
З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник”.
Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.)
Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик». Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з’являлися на сторінках журналу «Соняшник».
Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня) 1827 на Полтавщині у селі Веселий Поділ Хорольського повіту в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за до матері, яка у 7 років навчила його читати, а пан Родзянко у якого служив батько давав йому уроки арифметики.
В 1840р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847).
До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».
Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. Учнем Глібова був Петро Косач (батько Лесі Українки).
Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі “Основа“, що з 1861 p. виходив у Петербурзі.
1861 pоку письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд.
Глібов відомий як байкар, перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром.
Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей
Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові