Небо стелялося сріблястими хмарами, коли я вийшов на вулицю. Дрібні краплини дощу танцювали на моїй шкірі, неначе ніжний покривець пробуджував зіткнення з природою. Повітря було свіже та пронизуюче, я вдихав його глибоко, насолоджуючись кожним відчуттям.
Вітер шелестів у гілках дерев, розносячи аромат дощу по всій околиці. Пташки вдавалися до притулку, залишаючи порожні гілки, але їх спів не припинявся. Вони здавалося, раділи цій зміні, ніби привітали її з піснею.
Місто набуло нового вигляду. Сірі будинки й вулиці ожили, обриваючись від монотонності повсякденного життя. Барви стали яскравішими, а краплини на асфальті творили свої власні маленькі картини, розповідаючи кожному свою унікальну історію.
Люди прихоплювали парасольки та швидко поспішали по своїм справам. Багато хто розмірковував про теплу чашку кави та затишок свого дому. Але серед цієї збудженої гамірливості були ті, хто вирішив насолодитися дощем. Діти сміялися й стрибали у лужах, а закохані пари трималися за руки, блукаючи вулицями з ніжністю в очах.
В цій погоді час якось сповільнювався. Все навколо ставало спокійнішим, якби час відпочивав разом із нами. Звуки стають приглушеними, думки збираються на зустріч з собою, а серце знаходить спокій.
Дощ несе з собою багато символіки. Він очищає небо від хмар, а також наші думки від турбот і негараздів. Він нагадує, що життя складається не лише з яскравих сонячних днів, але й з тих таємничих мить, коли дощ розповідає свою власну історію.
Ставши частиною цієї погоди, я відчував, як наші світи зливаються разом. І хоча дощ може змочити одяг та волосся, він здатний надати нам новий погляд на світ. Він показує, як ми можемо змиритися з несподіваними змінами, знайти красу в найнезвичайніших місцях і просто насолоджуватися тими миттєвостями, які дарує життя.
Тому давайте замочимося у дощі, відчуємо його дотик на шкірі та насолодимось цією погодою, яка нагадує нам, що ми живемо.
Русский писатель, баснописец, академик Петербургской Академии Наук (1841). Издавал сатирические журналы "Почта духов" (1789) и др. Писал трагедии и комедии, оперные либретто. В 1809 — 43 создал более 200 басен, проникнутых демократическим духом, отличающихся сатирической остротой, ярким и метким языком. В них обличались общественные и человеческие пороки. Н. В. Гоголь назвал басни И. Крылова "...книгой мудрости самого народа".
Биография
Родился 2 февраля (14 февраля н.с.) в Москве в семье бедного армейского капитана, получившего офицерский чин только после тринадцатилетней солдатской службы. В 1775 отец вышел в отставку, и семья поселилась в Твери.
Образование будущий баснописец получил скудное, но, обладая исключительными много читая с самого детства, настойчиво и упорно занимаясь самообразованием, стал одним из самых просвещенных людей своего времени.
После смерти отца семья осталась без всяких средств к существованию, и Крылову с десяти лет пришлось работать писцом в Тверском суде. Мать не сумела добиться пенсии после смерти мужа, и в 1782 было решено ехать в Петербург хлопотать о пенсии. В столице тоже ничего не удалось добиться, но для Крылова нашлось место канцеляриста в Казенной палате. К тому же Петербург открывал перед ним возможность заниматься литературным трудом. На протяжении 1786 — 1788 Крылов написал трагедии "Клеопатра" и "Филомела" и комедии "Бешеная семья", "Проказники". Имя молодого драматурга вскоре приобретает известность в театральных и литературных кругах.
В 1789 Крылов начал издавать сатирический журнал "Почта духов", продолжавший традиции русской сатирической журналистики. Из-за своего радикального направления журнал смог просуществовать только восемь месяцев, но Крылов не оставил намерения возобновить его. В 1792 он создал новый сатирический журнал "Зритель", сразу ставший популярным из-за злободневности своей тематики. В повести "Каиб" аллегорически представлен произвол и лживый либерализм тоталитарного режима, в котором читатель без труда узнавал современную ему Россию. Летом 1792 в типографии был произведен обыск, Крылов попал под надзор полиции, издание журнала пришлось прекратить.
В 1791 — 1801 Крылов отошел от журналистской деятельности, скитался по провинции: побывал в Тамбове, Саратове, Нижнем Новгороде, на Украине. Он не переставал сочинять, но его произведения лишь изредка появлялись в печати.
После смерти Екатерины II ему удалось поступить на службу к князю С. Голицыну в качестве личного секретаря и учителя его детей. В домашнем театре Голицына была поставлена написанная Крыловым в 1800 шутотрагедия "Трумф, или Подщипа" — остроумная и меткая сатира на Павла I и царский двор.
В 1801 Крылов завершил комедию "Пирог", поставленную в Петербурге и в Москве.
В 1806 возвратился в Петербург, где установил новые литературные связи, написал комедии "Модная лавка" (1806) и "Урок дочкам" (1807). В 1809 вышла первая книга басен Крылова, в которых он выступал не только как моралист, но обличитель "сильных" мира сего, угнетающих народ. Именно басня стала тем жанром, в котором гений Крылова выразился необычайно широко. Девять книг, включающих более 200 басен, составляют басенное наследство Крылова.
8 1812 стал библиотекарем только что открывшейся Публичной библиотеки, где прослужил 30 лет, выйдя в отставку в 1841. Крылов не только оказался хорошим собирателем книг, число которых при нем сильно возросло, но он много работал по составлению библиографических указателей и славяно-русского словаря.
9 ноября (21 н.с.) 1844 в возрасте 75 лет Крылов скончался. Похоронен в Петербурге.
Жили-были кроль и королева.долгое время у них не было детей,и это очень печалило их.но вот у них родилась дочка .на кпрестины был большой празник и прегласили 7 фей и каждая из них награждала новорождёную даром . после паздника в зал вошла старая колдунья и объевила что когда принцеса уколица веретинов и умрёт.одна фея сказала что ваша дочь не умрет а вподёт в глубокий сон.и принс разбудет её поцелуем . когда деве было 15-16 лет . она смотрела как она держит веретено и ей тоже зхотелось попробовать . и как она укололась впала в глубокий сон. король и королева ждали принца который разбудет их дочь . короче принц пришол и поцелавал её и попросил руки и серца
Небо стелялося сріблястими хмарами, коли я вийшов на вулицю. Дрібні краплини дощу танцювали на моїй шкірі, неначе ніжний покривець пробуджував зіткнення з природою. Повітря було свіже та пронизуюче, я вдихав його глибоко, насолоджуючись кожним відчуттям.
Вітер шелестів у гілках дерев, розносячи аромат дощу по всій околиці. Пташки вдавалися до притулку, залишаючи порожні гілки, але їх спів не припинявся. Вони здавалося, раділи цій зміні, ніби привітали її з піснею.
Місто набуло нового вигляду. Сірі будинки й вулиці ожили, обриваючись від монотонності повсякденного життя. Барви стали яскравішими, а краплини на асфальті творили свої власні маленькі картини, розповідаючи кожному свою унікальну історію.
Люди прихоплювали парасольки та швидко поспішали по своїм справам. Багато хто розмірковував про теплу чашку кави та затишок свого дому. Але серед цієї збудженої гамірливості були ті, хто вирішив насолодитися дощем. Діти сміялися й стрибали у лужах, а закохані пари трималися за руки, блукаючи вулицями з ніжністю в очах.
В цій погоді час якось сповільнювався. Все навколо ставало спокійнішим, якби час відпочивав разом із нами. Звуки стають приглушеними, думки збираються на зустріч з собою, а серце знаходить спокій.
Дощ несе з собою багато символіки. Він очищає небо від хмар, а також наші думки від турбот і негараздів. Він нагадує, що життя складається не лише з яскравих сонячних днів, але й з тих таємничих мить, коли дощ розповідає свою власну історію.
Ставши частиною цієї погоди, я відчував, як наші світи зливаються разом. І хоча дощ може змочити одяг та волосся, він здатний надати нам новий погляд на світ. Він показує, як ми можемо змиритися з несподіваними змінами, знайти красу в найнезвичайніших місцях і просто насолоджуватися тими миттєвостями, які дарує життя.
Тому давайте замочимося у дощі, відчуємо його дотик на шкірі та насолодимось цією погодою, яка нагадує нам, що ми живемо.
Объяснение: