У трагедії "Гамлет" (1601) Вільям Шекспір, переробивши сюжет середньовічної легенди і старої англійської п'єси про принца Амлете, відобразив трагедію гуманізму в сучасному світі. Гамлет, принц данський, — прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся з реальним світом, де панує обман. Підступне вбивство батька Гамлета розкриває перед сином те зло, яке панує у державі. Помста за вбивство батька для Гамлета перетворюється на синівський обов'язок, кровну помсту. Гамлет не може змиритися з існуючою несправедливістю. Жадання помсти стає для нього не просто особистою справою, а переростає у велике історичне завдання — відновлення справедливості у країні.
Проте в цій боротьбі Гамлет докоряє собі за повільність і бездіяльність. Іноді висловлюється думка про те, що Гамлет — не вольова людина, а мислитель гач, який не здатний на рішучі дії. Але це не так.
В образі головного героя показана та сила почуттів, якою вирізнялися люди епохи Відродження. Він важко переживає загибель батька і зрадницьке заміжжя матері. Гамлет любить Офелію, але не знаходить поруч із нею щастя. Його жорстокість і образливі слова свідчать про силу любові до Офелії та розчарування.
Гамлет відрізняється благородством, він мислить і діє, виходячи з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме такими високими моральними вимогами до людини пояснюється його стан, який є результатом зіткнення з навколишнім світом брехні, зла, зради і блюзнірства.
Гамлет здатний на міцну і вірну дружбу. У своїх переконаннях він стоїть осторонь від феодальних уявлень. Людей він цінує за особисті якості, а не за статус у суспільстві. Єдиним його близьким другом є студент Гораціо. Гамлету властиве зневажливе ставлення до царедворців, проте він знаходить багато загального з людьми мистецтва — акторами. Його любить народ, про що з тривогою говорить король
Конфликт был, даже несколько. Но один из них можно считать чисто внутренним. Конфликт в душе у одного Сальери, а Моцарта он не коснулся. Это отношение к Богом данному таланту.
Моцарт легко и беспечно относится к своему дару, значит он недостоин его, не ценит.
И на этом фоне Сальери более болезненно переживает утрату своего вдохновения и поникшую славу.
Конфликт второй - мировоззренческий. Моцарт считает, что Гений и злодейство - вещи несовместимые. А Сальери, так как описывает его Пушкин, готов пойти на злодейство ради чего? Он еще не вполне осознает, что это элементарная зависть одного творческого человека к другому творческому человеку.
В реальности Моцарт и Сальери принадлежали к одной Венской школе музыки, в равной степени пользовались уважением общества и каждый имел своих поклонников. Но небольшие нюансы все-таки были. Моцарт старается максимально выразить себя через музыку, а Сальери с музыки старается создать своей особе наиболее комфортные условия.
И вот это противоречие (на основе которого может вызреть конфликт) и есть главная определяющая в отношениях двух композиторов.
Этот конфликт яркого гения и хорошего профессионала получил статус вечного. По сей день лучшее - враг хорошего. Но так считает не само "Лучшее", а то "хорошее", что не могло доказать своего превосходства.
И по сей день гениии создают свои произведения без оглядки на душевные затраты, вкладывая в них свою нестандартную индивидуальность, свои эмоциональные и интеллектуальные впечатления.
Такие же как Сальери стараются добиться денег или славы, и не столько из-за честолюбия, но более из желания иметь все и сейчас. Поэтому их творчество - не более как признанный стандарт времени и места.
На самом деле Сальери не убивал Моцарта. В 1997 году, спустя 2 века состоялся Миланский суд, который официально оправдал Сальери "ввиду отсутствия состава преступления