«Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело „Мойсей“, кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи».
«Із червоними очима, які помітно сльозилися.»
«Колись я намалюю шедевр. І ми всі виберемось звідси.»
«Ах, маленька бідолашна міс Джонсі.»
Afвтор – Афанасій Фет
Рік написання – 1850
Жанр -ліричний вірш
Тема – любовні відносини, побачення в нічній тиші.
kомпозиція – вірш умовно ділиться на пейзажні замальовки і опис почуттів між закоханими. А. Фет не розмежовує ці сцени, а тісно переплітає між собою.
Жанр – ліричний вірш.
Віршований розмір – трьох- і чотиристопний хорей, римування перехресна авав.
Особливість поезії. Вона схожа на прекрасний етюд, що передає красу природи і глибокі почуття. Вірш від початку до кінця перейнято рухом, незважаючи на те, що в ньому немає жодного дієслова: із 36 слів, що утворюють вірш, 26 – іменники.
Художні засоби:
метафори – «срібна гра», «у хмаринках — пурпур рози. Відблиск янтаря».
Епітети – Ніжний звук, Солов’їний спів, Срібна гра, Сонних ручаїв, Милого лиця
У вірші багато незакінчених речень, за до яких передано почуття ліричнfsого героя, його переживання, знервованість, таємничість і особливу піднесеність душі.
У центрі вірша, традиційаі для інтимної лірики, тема кохання, яка розкривається не лише за до описів внутрішнього стану закоханих, їх поет переплітає з елементами пейзажу.
Ліричний герой практично не проявляє себе, але пристрасний і ніжний опис любовної сцени підказує, що перед нами палка натура. У перших рядках А. Фет описує чарівні звуки любові: «шепіт, ніжний звук зітхання». Розмова між двома спорідненими душами доповнює «солов’їний спів». Соловей – символ чистоти і любові, тому автор не випадково згадує цю птицю. Опис сонного струмка, який розмірено колише свої води, додає опису таємності і ніжність.
У другій строфі тема любові виявляється виразніше. Ліричний герой підпускає читача ближче, дозволяючи йому побачити, як змінюється «миле обличчя». У третій строфі емоції наростають ще більше, між закоханими загостgрюється пристрасть. Поет розповідає про поцілунки, змішані з сльозами. Чому ж вони з’являються на очах щасливих закоханих? Тютчев вважав, що саме сльози показують найвищий напруження пристрасті.
композиція
Композиція твору тільки на перший погляд здається простою. Вірш ділиться всього на три катрена. Проте, в трьох чотиривіршах автор зумів поєднати елемеrwнти пейзажної і любовної лірики, в змісті вірша умовно можна вrrиділити дві складоooві.
Объяснение:
Стихотворение начинается скорбью, безысходностью, ничего нельзя изменить, ничем нельзя
Убит!… к чему теперь рыданья, Скорбь постепенно перерастает в гнев, а затем опять возвращается печаль, горе от утраты.
В эпиграфе поэт требует правосудия, обращается к государю с требованием отомстить, наказать виновных. В самом стихотворение же мы видим чувства поэта – скорбь и гнев.
Поэт одинок. Его окружают бездумные, глупые, жадные, завистливые люди. Они не понимают и не принимают поэта. Поэт погибает.
Последние шестнадцать строк Лермонтова к стихотворению – это обвинение, перерастающее в проклятье. Лермонтов пытается отомстить за смерть Пушкина, показать его убийцу.«Вы, жаждою толпой столицы у трона…
Свободы, Гения и Славы палачи»Пушкин назван «светочем» в стихотворении потому, что он нес в жизнь светлое, новое, дерзкое, но он был чужд толпе и она его убила, поэтому кровь светской толпы названа «черной».
Следующие произведения Лермонтова, в котором, так же затрагивается тема поэт и общество – «Поэт».
Первая часть стихотворения посвящена описанию кинжала. Автор описывает его с чувством восторга, любви, гордости и жалости.
Сначала судьба кинжала была благосклонна. Его любили, чистили, он был нужен, полезен жизнь хозяину. Но после гибели господина он стал бесполезный, ненужный, «бесславный» и «безвредный», хотя и золотой.
Описание кинжала занимает большое место в стихотворении, потому что его судьба очень схожа с судьбой поэта того времени.
В своем произведении Лермонтов сравнивает голос поэта, его стих с « чашей для пиров», с «фимиамом», с «божьим духом, с «колоколом».
Поэт использует много сравнений для того, чтобы ярче выразить свои чувства, мысли, точнее передать значимость поэзии.
Язык поэта правдив, честен, без лести, без прикрас, поэтому он не нравится светскому обществу.
Лермонтов говорит о том, что поэт « в наш век изнеженный» «свое утратил назначенье», превратил поэзию в источник материальных благ. Пишет то, что требует от него общество, а не то, что хотелось бы.
«Клинком покрытым ржавчиной презренья» Лермонтов называет голос поэта «простой и гордый», который в данный момент звучит для развлечения толпы.
В стихотворении «Пророк» поэт бежит от непонимания общества в пустыню, В произведении «Поэт» Лермонтов жалеет и осуждает поэта, за то что он не использует свой дар для получения денег. В стихотворении «Пророк» Лермонтов одобрил выбор поэта, который не стал подстраиваться под толпу.Пророк – это высокий мужчина, в светлых одеждах, с длинными волосами и бородой, с добрыми светлыми глазами, в руках у него посох. Таким себе представляю пророка я. Самолюбивые старцы видят его угрюмым, худам, бледным, бедным, одетым в лохмотья, глупым.
Пророк бежал из города. Люди его не поняли и на «правды чистые ученья»: в него «бросали бешено каменья».