Ватсон (доктор Ватсон, вар. пер. Уотсон) — постоянный спутник Шерлока Холмса. Врач по образованию, военный хирург, закончивший Лондонский университет в 1878 г., выполняет функцию летописца деяний Холмса. Во время англоафганской войны (1878—1880) ружейная пуля разбила ему плечо. По собственному признанию, не выносил никакого шума. Появившись в Лондоне, некоторое время жил в гостинице, потом снял комнату на Бейкер-стрит с работавшим в химической лаборатории больницы Шерлоком Холмсом, которого ему представили как чудака, энтузиаста некоторых областей науки, но человека порядочного.
Правдивый, прямой и обходительный одновременно, обладающий чувством справедливости, надежный и трогательно привязанный к Холмсу, В. наделен множеством прекрасных качеств. Его присутствие рядом с Холмсом в повествовании возвышает Холмса, который кажется недосягаемым в своих достоинствах даже на фоне столь порядочного человека, как В. Он сравнивает Холмса с Дюпеном Эдгара По. Но Холмс невысокого мнения о Дюпене и его приемах. Один из приемов, в результате использования которого Холмса и В. воспринимают как в действительности существовавших личностей, как раз и заключается в том, что они обсуждают литературных персонажей, себя в их ряд не включая, подчеркивая тем самым свою «настоящность ».
Розмірковуючи про свої твори, шолом-алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. у "пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. роман шолом-алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "юнацький роман" шолом-алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності. перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні шимека і бузі. але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. батько шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну. твір шолом-алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. у "пісні над піснями" шолом-алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. у фіналі шолом-алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки. отже, твір шолом-алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. у дитинстві шимек і бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. я — принц. бузя — це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше! ". вони були з'єднані у ньому, як закохані соломон та суламіт у біблійній "пісні над піснями". але бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її. шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник царя соломона, що в "пісні над піснями". колоди і вже не кедри і гора, що за синагогою, вже не гора куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "пісні над піснями"? ". навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання. оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець". символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний". роман пройнятий не лише символікою біблійної "пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "тисячі й однієї ночі", які шимек розповідає бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. образ сонця, як і біблійний образ суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "хмаринка майнула по її прекрасному личку. і мені здається, ніби сонце раптово перестала плакати, і вже ожило. сонце сяяло, як і раніше". образ бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну суламіт. мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті. ліричний роман шолом-алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
Ватсон (доктор Ватсон, вар. пер. Уотсон) — постоянный спутник Шерлока Холмса. Врач по образованию, военный хирург, закончивший Лондонский университет в 1878 г., выполняет функцию летописца деяний Холмса. Во время англоафганской войны (1878—1880) ружейная пуля разбила ему плечо. По собственному признанию, не выносил никакого шума. Появившись в Лондоне, некоторое время жил в гостинице, потом снял комнату на Бейкер-стрит с работавшим в химической лаборатории больницы Шерлоком Холмсом, которого ему представили как чудака, энтузиаста некоторых областей науки, но человека порядочного.
Правдивый, прямой и обходительный одновременно, обладающий чувством справедливости, надежный и трогательно привязанный к Холмсу, В. наделен множеством прекрасных качеств. Его присутствие рядом с Холмсом в повествовании возвышает Холмса, который кажется недосягаемым в своих достоинствах даже на фоне столь порядочного человека, как В. Он сравнивает Холмса с Дюпеном Эдгара По. Но Холмс невысокого мнения о Дюпене и его приемах. Один из приемов, в результате использования которого Холмса и В. воспринимают как в действительности существовавших личностей, как раз и заключается в том, что они обсуждают литературных персонажей, себя в их ряд не включая, подчеркивая тем самым свою «настоящность ».