Рассказ Антона Павловича Чехова "Человек в футляре" настолько известен, что это выражение "человек в футляре" стало нарицательным. Как во времена Чехова, так и сейчас, "футлярные люди" встречаются достаточно часто.
Как и чеховский персонаж Беликов, эти люди боятся реальной жизни, отгораживаются от нее, скрываясь в своем "футляре". Такие люди ограничены, они ничего не хотят знать, кроме своей скучной однообразной жизни и обывательских интересов. "Футлярные люди" ужасно консервативны, они боятся перемен, даже если перемены эти к лучшему.
Людей в футляре я встречаю довольно часто. Например, пожилые люди нередко превращаются в современный вариант Беликова. Однако, к сожалению, "футлярными" бывают и люди средних лет, и даже молодые. И беда, если такой человек станет начальником. Всех этих людей роднит одно: они ничего не хотят менять, всегда выступают против любых нововведений и любят запрещать все на свете - просто "кабы чего не вышло".
Олександр Олесь цікаві факти Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року на Сумщині в селянсько-чумацькій сім’ї. З малечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. В 1893 році він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту і паралельно працює на скотобійні «Дарниця». Високу оцінку за свої твори він отримав від першої у царській Росії жінки-професора Олександри Єфименко, що спонукало його творити далі. Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Коцюбинським. Знайомство з велетнями українського слова спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він знайомиться зі своєю дружиною Вірою Свадковською, яка подарувала йому сина Олега Ольжича та вперше підписує твори Олесь. В 1905 році в альманасі «Багаття» вперше публікуються його твори. Заводить міцну дружбу з О.Кобилянською та В. Гнатюком, знайомиться з І. Франком та П. Тичиною. Останній вважав Олеся своїм вчителем і наставником і навіть свою першу збірку посвятив Олександру Олесю. Після Жовтневої революції 1917 року змушений емігрувати, залишивши дружину і сина в Україні. Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована». Віра Свадковська, залишився в Україні, ледве зводить кінці з кінцями, викладаючи в університеті. Син Олег в свої 22 роки стає наймолодшим доктором археології, але не зміг розділити радість з батьком, який проживав у Чехії. Коли розпочалась Друга світова війна, син Олександра Олеся стає учасником руху Опору. В 1944 році нацисти його схоплюють і закатовують у концтаборі Заксенгаузен. Перебуваючи в еміграції до кінця свого життя, поет вивчає чеську, французьку та німецьку мови. Листуючись з дружиною, він переконує її вивчати українську мову, висилає з-за кордону словники та збірники, написані українською. Між ними збереглися теплі відносини, хоча називали один одного вони лише на «Ви». Помер Олесь в Празі в 1944 році.
Кто же не любит летом,посидев на солнышке пойти купаться.Моря просто украшают нашу планету.Так и не можешь дождаться,пока наступят каникулы и ты поедешь на отдых.В глубоких морях могут водиться дельфины.Сидишь и видишь,один из них выпрыгнул из воды и снова нырнул.И тебе так хочется к ним в компанию!Когда ты ныряешь в море,можешь увидеть мелких рыбок,плывущих куда-то.Избегай встречи с медузами!Они могут очень болезненно ужалить.
А еще,ночью,когда проходишь по ночной улице ,обязательно полюбуйся звездами.Их множество.Когда упадет звезда,обязательно загадай желание...(сочиняла сама,не суди строго!))
Как и чеховский персонаж Беликов, эти люди боятся реальной жизни, отгораживаются от нее, скрываясь в своем "футляре". Такие люди ограничены, они ничего не хотят знать, кроме своей скучной однообразной жизни и обывательских интересов. "Футлярные люди" ужасно консервативны, они боятся перемен, даже если перемены эти к лучшему.
Людей в футляре я встречаю довольно часто. Например, пожилые люди нередко превращаются в современный вариант Беликова. Однако, к сожалению, "футлярными" бывают и люди средних лет, и даже молодые. И беда, если такой человек станет начальником. Всех этих людей роднит одно: они ничего не хотят менять, всегда выступают против любых нововведений и любят запрещать все на свете - просто "кабы чего не вышло".