хах...колобок...))
Жил-был старик со старухою.
Просит старик:
- Испеки, старуха, колобок.
- Из чего печь-то? Муки нету.
- Э-эх , старуха! По коробу поскреби, по сусеку помети; авось муки и наберется.
Взяла старуха крылышко, по коробу поскребла, по сусеку помела, и набралось муки пригоршни с две.
Замесила на сметане, изжарила в масле и положила на окошечко постудить.
Колобок полежал-полежал, да вдруг и покатился — с окна на лавку, с лавки на пол, по полу да к дверям, перепрыгнул через порог в сени, из сеней на крыльцо, с крыльца на двор, со двора за ворота, дальше и дальше.
Катится колобок по дороге, а навстречу ему заяц:
- Колобок, колобок! Я тебя съем!
- Не ешь меня, косой зайчик! Я тебе песенку спою,— сказал колобок и запел:
Я по скребён метен, на сметане мешон,
Я в масле пряжон, на окошке стужон;
Я от дедушки ушел, я от бабушки ушел,
От тебя, зайца, не хитро уйти!
И покатился себе дальше; только заяц его и видел!
Катится колобок, а навстречу ему волк:
- Колобок, колобок! Я тебя съем!
- Не ешь меня, серый волк! Я тебе песенку спою!
Я по сусеку скребён, на сметане мешон,
Я в масле пряжон, на окошке стужон;
Я от дедушки ушел, я от бабушки ушел,
Я от зайца ушел,
От тебя, волка, не хитро уйти!
И покатился себе дальше; только волк его и видел!
Катится колобок, а навстречу ему медведь:
- Колобок, колобок! Я тебя съем.
- Где тебе, косолапому, съесть меня!
Я по сусеку скребён, на сметане мешон,
Я в масле пряжон, на окошке стужон;
Я от дедушки ушел, я от бабушки ушел,
Я от зайца ушел, я от волка ушел,
От тебя, медведь, не хитро уйти!
И опять укатился; только медведь его и видел!
Катится, катится колобок, а навстречу ему лиса:
- Здравствуй, колобок! Какой ты хорошенький!
А колобок запел:
Я по сусеку скребён, на сметане мешон,
Я в масле пряжон, на окошке стужон;
Я от дедушки ушел, я от бабушки ушел,
Я от зайца ушел, я от волка ушел,
От медведя ушел,
От тебя, лиса, и подавно уйду!
- Какая славная песенка! — сказала лиса. - Но ведь я, колобок, стара стала, плохо слышу; сядь-ка на мою мордочку, да пропой еще разок погромче.
Колобок вскочил лисе на мордочку и запел ту же песню колобок! Славная песенка, еще бы послушала! Сядь-ка на мой язычок да пропой в последний разок, - сказала лиса и высунула свой язык.
Колобок сдуру прыг ей на язык, а лиса - ам его! - и скушала.
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.
За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.
Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.
Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…
То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.
Объяснение:
2.Ніяк, тобто вони намагаються зробити людину щасливою тим що спалюють книжки та дають можливість робити все що завгодно для зниження стресу (наприклад катання на машині при великій швидкості) або даючи людині щастя продвинотою технікою. Ні, йому це не вдається, ми можемо в цьому переконатися завдяки словам головного героя: "Пітьма. Він не був щасливий. Ні, він нещасний. Він сказав це сам собі. Визнав як факт. Він носив своє щастя, мов маску, а дівчина зірвала її...". Тобто ми можемо зробити ще один вивід що люди просто прикидаються щасливими, лише носять "маски щастя" приховуючи за ними справні почуття та заглушаючи свій біль "розвагами".
" как лиса училась летать."