ответ:За давніх часів привчали люди всяких тварин, щоб стали свійськими і допомагали в роботі. Пес споконвіку був вірний своєму господареві, чесно йому служив, і через це дістали собаки від людини грамоту, писану на овечій шкурі, що вони одні мають право супроводжувати своїх хазяїв у дорозі, служити їм, як уміють, і стерегти їхню хату і двір.
Собаки тією грамотою страшенно пишалися, а коти хтозна-як заздрили їм. От одного разу зійшлися коти на раду і змовилися поцупити грамоту. Як вирішили, так і зробили. Дочекалися вони слушної хвилини, коли пес, що стеріг грамоту, побіг недалечко, викрали її та й затягли в комору поміж старе начиння. Там натрапила на грамоту голодна миша, котра шукала собі чогось попоїсти. Вона одразу ж гукнула своїх сестер і похвалилася, що знайшла таку коштовну річ.
Скликали миші раду і почали думати, що їм зробити, аби та грамота лишилася в них. Довго не могли вирішити, аж ось каже найстаріша миша:
– Здається мені, сестри, що найкраще буде, коли ми грамоту з’їмо! Тоді вже ніхто її у нас не забере!
Ці слова припали всім до серця. Розірвала мишва овечу шкуру на клапті, почала бенкетувати і з’їла дорогоцінну грамоту, так що й на макове зерно не лишилося.
За якийсь час зійшлися собаки й собі на раду і вирішили поглянути на свою грамоту. ІІес-охоронець мусив вийти наперед і з соромом признатися, що коти вкрали її у нього. Тоді собаки кинулися до котів, щоб ті вмить віддали грамоту. Пішли всі разом до комори, але так і не знайшли нічого.
Зрештою спало одному старому котові на думку, що до комори влізли миші, і тоді коти наказали мишам признатися, де вони поділи собачу грамоту. Тільки ж миші вже ніяк не могли грамоти повернути, бо давно з’їли її.
Отак і зродилася між ними велика ворожнеча, яка триває і досі. Собаки на котів гавкають і женуться за ними, де тільки побачать, а коти кидаються на мишей і нищать їх.
Объяснение:
Человек по своей сути живое существо, которое должно жить в коллективе. Не зря развитие человечества ускорило свои темпы только когда люди начали жить в обществе, где каждый имел свою роль и назначение.
Кажется, что в современном мире, где каждый день человек встречает тысячу знакомых и незнакомых людей, общается с ними, работает в коллективе, одиночество не грозит никому. На самом деле не все так просто. Человек глубоко внутри может быть настолько одинок, что и не замечает окружающих его людей.
У многих чувство одиночества имеет психологический характер и требует лечения и психолога.Нормальный, здравомыслящий человек без каких либо психологических расстройств и проблем не может жить в изоляции, держаться в стороне и обрекать себя на одиночество. Каждое человеческое существо стремится окружить себя близкими, любящими людьми, будь то родные, близкие или просто знакомые и друзья.
Жизнь слишком тяжела и полна повседневных проблем и неприятностей, чтобы прожить ее в одиночестве без близких и любимых.Очень часто гордость и неуместные пустые обиды, устаревшие конфликты заставляют людей отказаться от родного человека и не видеться с ним.
Каждый должен прекрасно понимать, что никакой повод не может быть настолько серьезным, чтобы заставить отказаться от родного любимого человека.Во избежание одиночества нужно уметь прощать.
