«Бородино» написано в 1837 году в связи с двадцатипятилетней годовщиной Бородинской битвы. Патриотическое содержание, простота стихотворного языка, народный взгляд на важнейшее событие Отечественной войны 1812 года определили всеобщую популярность этого стихотворения, которое вскоре стало народной солдатской песней. Но для современных школьников многое в нем без предварительного объяснения окажется неясным. У Лермонтова о Бородине рассказывает старый солдат. Все, о чем он говорит, лично им пережито. Участник и герой этой великой битвы, он, вспоминая минувшее, как бы заново переживает и подготовку к сражению, и чувство ответственности оттого, что отступать некуда - позади Москва, и напряжение битвы, и гордость своими товарищами - богатырями. И так как рассказ его - безыскусственный и живой, в чтении учителя не может быть театральности, наигранности, нарочитости; оно должно быть простым, как прост и бесхитростен герой Лермонтова.
Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
Сказка-быль “Кладовая солнца” — одно из интереснейших произведений Михаила Михайловича Пришвина. В ней он рассказывает о самостоятельной жизни детей-сирот, Насти и Митраши. Картины описания быта детей сменяются интересными приключениями, выпавшими на их долю по пути на Слепую Елань. Дети есть дети, они часто спорят, не соглашаются друг с другом, отстаивают свою правоту. Это чуть не стоило жизни Митраше. Но мальчик, попав в болото, не растерялся, проявил смекалку и мужество, поэтому остался жив. Травка — добрая и умная собака, она привыкла на охоте Антипычу, поэтому пошла на голос Митраши. Стосковавшись по человеческой ласке после смерти хозяина, Травка принимает Митрашу за Антипыча, и благодаря смекалке мальчик из трясины. Мне, городской жительнице, интересно читать рассказы о природе. Я как бы вместе с героями путешествую по лесу, пугаюсь, встретив змею и лося, радуюсь счастливому избавлению Митраши от опасности. Такие рассказы понять и полюбить окружающую природу, научиться читать ее загадочные страницы.
