Володимир Григорович Рутківський народився у 1937 році. Він був простим сільським хлопцем, хоча й походив з інтелігентної родини - його батьки були вчителями в селі Хрестителеве на Черкащині. Його дитинство було важким, тому що припало на воєнне лихоліття. В школі Володимир виявив цікавість до історичного пошуку, яка й досі спонукає його писати цікаві історичні твори для дітей, відкривати недосліджені періоди вітчизняної історії. Будучи членом шкільного історичного гуртка, він з товаришами відшукав в рідному селі залишки найдавнішого тоді поселення в Україні. Здобувши вищу освіту, він зрозумів, що справжнє його покликання – література. Тому він поїхав до Москви, де закінчив Вищі літературні курси. Першу свою книжку надрукував у 1959 році, з того часу він пише свої твори понад півстоліття. Живе письменник зараз у Одесі, пише романи для дітей та юнацтва, серед яких – «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Канікули у Воронівці», «Сині Води», «Сторожова застава», «Двобій з тінню», «Потерчата», трилогія «Джури» (книга перша – «Джури козака Швайки», книга друга – «Джури характерники», книга третя – «Джури і підводний човен») та ін. Роман «Джури характерники» став переможцем книжкового рейтингу від «Літакценту», роман «Джури козака Швайки» названо «Книжкою року– 2009». Ця книжка настільки цікава, що може перемогти за популярністю славнозвісного "Гарі Потера", якщо буде видана за кордоном. Володимир Рутківський – лауреат премій імені Миколи Трублаїні, імені Лесі Українки, Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. У 2012 році письменник став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за історичну трилогію для дітей «Джури». Цю збірку написано на українському історичному матеріалі, який з художнього погляду відтворено пізнавально, дотепно, гарно і яскраво.
1 В походе, например, придешь в местечко — чем прикажешь заняться? 2 Шары поминутно летали у меня через борт; я горячился, бранил маркера, который считал бог ведает как, час от часу умножал игру, словом — вел себя как мальчишка, вырвавшийся на волю. 3 Пошел мелкий снег — и вдруг повалил хлопьями. 4 В огород летал, конопли клевал; швырнула бабушка камушком — да мимо. 5 Ну, батюшка, — сказал он, прочитав письмо и отложив в сторону мой паспорт, — все будет сделано: ты будешь офицером переведен в *** полк, и, чтоб тебе времени не терять, то завтра же поезжай в Белогорскую крепость, где ты будешь в команде капитана Миронова, доброго и честного человека 6 С одной стороны стояли три или четыре скирда сена, полузанесенные снегом; с другой — скривившаяся мельница, с лубочными крыльями, лениво опущенными 7 Я слышал, — сказал я довольно некстати, — что на вашу крепость собираются напасть башкирцы 8 Он вас побранил, а вы его выругайте; он вас в рыло, а вы его в ухо, в другое, в третье — и разойдитесь; а мы вас уж помирим. 9 Этому не бывать! — вскричал я, схватив ее за руку, — ты меня любишь; я готов на все. 10 Думали, что собственное признание преступника необходимо было для его полного обличения, — мысль не только неосновательная, но даже и совершенно противная здравому юридическому смыслу: ибо, если отрицание подсудимого не приемлется в доказательство его невинности, то признание его и того менее должно быть доказательством его виновности.
