З самого дитинства ми знаємо, що у світі існують дві непримеренні сили – добро і зло. Що ж несуть у собі ці дві сили? Добро – це світла, сонячна сторона нашого буття, що пов’язана зі справедливістю, миром, коханням та злагодою. Зло – це бік темряви, де володарює обман та жорстокість, єгоїзм та зрада.
Але чи завжди добро, навіть у наш час, йде на благо людині? Стається так, що і добро може перетворитись на зло. Можна привести такий приклад: друг дав списати домашнє завдання однокласникові. Що у цьому страшного? Нічого, якщо не брати до уваги той факт, що однокласник не отримав жодних знань.
Цей одвічний двобій відбувається не тільки у сучасному світі, а й на сторінках творів видатних авторів, адже кожен із нас хоч раз замислювався над питання добра і зла. Так, у творі П. Мирного «Хіба ревуть воли...» ми бачимо роздвоєність Чіпки Варениченка, що стоїть перед вибором між добром і злом. І стається так, що на певному етапі його життя, ці дві непримиренні сили знаходять у ньому поєднання: вдень він працює, а вночі з товаришами знову ступає на злочинну стежку.
Сучасний світ повний як добра, так і зла. Проте я вірю, що в душі кожного із нас, все ж таки добро переможе над злом. Якщо кожна людина перед тим, як діяти задумається, чи благою буде ця дія, навіть якщо вона продиктована самими добрими мотивами.
Подробнее - на -
Весенняя сказка «Снегурочка» вызвала немало недоумений и прямого непонимания у тех, кто относился к А.Н. Островскому как бытописателю и обличителю общественных пороков, кто придерживался утилитарных взглядов на искусство. В пьесе-сказке находили преобладание эпического и лирического начала в ущерб драматическому. В то же время пьеса продолжает поиски автором положительных начал в русской жизни, в духовной культуре, в народном характере. «Новое слово», высказанное, по мнению самого Островского, в «Снегурочке», воплощение художественных поисков добра, любви, красоты, с трудом постигалось не только читателями пьесы, но и исполнителями как музыкально-драматических, так и оперных спектаклей, и рецензентами. Лишь в самом конце ХIХ века, с рас новой антипозитивистской эстетики, предполагающей синтез разных видов искусства (словесного, музыкального, хореографического, живописного) восприятие «Снегурочки» в театральном исполнении стало более глубоким и адекватным.
