Тоже самое,что и просто в небесной синеве,лоно-это поверхность или внутренность,есть ещё такое выражение,как "лоно природы"означает в уголлке природы,ну и по аналогии с небом,нетрудно догадаться)
Мій улюблений герой давньогрецьких міфів — Ахілл. Він був сином богині Феміди й царя Пелея. Феміда знала, що її синові судилася героїчна доля,безсмертна слава. Він мав стати найбільшим героєм Троянської війни, але полягти під стінами Трої. Всіма силами намагалася мати відвернути ту грізну долю. Щоб зробити сина невразливим і таким чином дати йому безсмертя, Феміда ще немовлям занурила Ахілла у води підземної річки Стікс, тримаючи дитя за п’ятку. Через це тіло майбутнього героя стало твердим, мов криця. Єдиним уразливим місцем на тілі Ахілла залишилася п’ятка, яку вода Стікса не обмила. Вихованням Ахілла займався батьків друг, кентавр Хірон. Він вигодував хлопця мозком ведмедів і печінкою левів. Хірон навчив свого вихованця блискуче володіти зброєю, грати на кіфарі, співати. Коли Ахілл виріс і став прекрасним юнаком, по всій Греції розлетілася звістка про те, що Менелай збирає героїв у похід на Трою. Феміда знала, яка доля чекає на її сина, і тому сховала його на острові Скірос у палаці царя Лікомеда. Сам юнак жив серед царських дочок, переодягнений у жіноче вбрання. Але віщун Калхас провістив, що тільки тоді ахейці здобудуть велику Трою, якщо у по ході братиме участь Ахілл. Тому Одіссей з Діомедом вирушили на Скірос у пошуках Ахілла. Вдавшись до хитрощів, Одіссей зумів переконати Ахілла взяти участь у поході на Трою. На шляху до Трої та під час її облоги Ахілл здійснив чимало подвигів. Він був безстрашним, відважним і сильним воїном, який не знав поразок. Довгих дев’ять років тривала облога Трої. Багато горя зазнали троянці за цей час. Багато злигоднів зазнали й греки за дев’ять років війни, багато й у них було ' вбитих. Загинули найкращі друзі Ахілла — Патрокл і Антілох. Страшенним гнівом палав Ахілл проти троянців. Він вирішив жорстоко помститися їм за смерть друзів. Як розлючений лев бився Ахілл, убиваючи одного за одним героїв Трої Кинулися урозтіч троянці, Ахілл несамовито переслідував їх аж до самої брами Трої. Він удерся б і в саме місто, коли б не з’явився бог Аполлон. Грізно крик нувши, він спинив Ахілла. Та Ахілл був готовий напасти навіть на бога. Розі ш ваний Аполлон скерував стрілу Паріса в єдине вразливе місце Ахілла — п’яту, для героя це була смертельна рана. Сімнадцять днів оплакували, а на вісімнадцятий день тіло героя було спале но на похоронному багатті. Прах Ахілла поклали в золоту урну, в якій уже ле жав прах Патрокла і Антілоха. Друзів поховали в одному склепі і насипали над ними високу могилу. Її далеко було видно з моря, вона свідчила про велику сла ву похованих героїв. Понад три тисячоліття минуло від часів Троянської війни. Але мене й сьо годні вражають мужність, відвага, шляхетне ставлення до переможеного ворога, відданість своїм друзям давньогрецького героя Ахілла.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене. На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".
