Я считаю, что не соответствует. Главный герой шутил над тем, над чем шутить нельзя - над чувствами. Ведь каждый человек хочет любить и быть любимым. Ради этого мы готовы на все. Вот и героиня ради того, чтобы услышать такие нужные для сердца слова, поступает вопреки здравому смыслу, идет наперекор своему страху. Но... она так и не узнала, были ли эти слова ее воображеньем или реальностью. Герой раскаивается в своем поступке, потому что шутить такими вещами - это подлость. я думаю так
ШЕРЛОК ХОЛМС (англ. Sherlock Holmes) - герой повісті А.Конан Дойл «Етюд у багряних тонах» (1887), «Знак чотирьох» (1890), «Собака Баскервілів» (1902) і збірок оповідань «Пригоди Шерлока Холмса» (1891 ), «Спогади про Шерлока Холмса» (1892-1893) та інших. Образ незвичайно людини, здатного розгадати якусь головоломну ситуацію, пояснити щось, що здавалося незрозумілим, з'явився в літературі до Конан Дойла. Едгар По створив Дюпена і Леграна, попередників Ш.Х. У.Коллинз написав детективний роман «Місячний камінь», де професійний сищик і проникливий сільський лікар розгадують неймовірно заплутану історію викрадення індійського алмаза. А. К.Доіл продовжив розробку жанру і зробив це настільки успішно, що багато читачів повірили в реальність Ш.Х., почали писати листи на Бейкер-стріт, де, як відомо, жив цей геніальний сищик, ділячи квартиру зі своїм другом і літописцем доктором Ватсоном. Подібну пару першим описав Е. По - поруч з непересічною особистістю перебувала людина вельми звичайних достоїнств, недурний, але і не здатний осягнути хід міркувань свого друга і тому потребує поясненнях, які також необхідні і читачам. Доктор Ватсон - зацікавлений гач, а часто і учасник пригод Ш.Х., із захопленням стежить за його роботою і описує її в своїх розповідях. Завдяки його записам нам стали відомі методи, звички і особливості Ш.Х. Воістину це був зовсім унікальна людина, його розум не знав рівних, і він вибрав незвичну сферу застосування своїх талантів - криміналістику, віддавши власний інтелект розслідуванням незрозумілих убивств, страшних загадок або таємничих зникнень. Як суперник Ш.Х. (Правда, досить смішного і на подив нетямущого) виступає професійний сищик Скотланд-Ярду Лейстрейд, часто приписують собі успіхи знаменитого детектива-любителя. За традицією, започаткованою в англійському дендизмом, любитель, який робить що-небудь з одного тільки інтересу і власного задоволення, вище професіонала, який працює заради шматка хліба. Саме тому Конан доїв за до доктора Ватсона всіляко підкреслює, що його герой - джентльмен, люблячий на дозвіллі розгадати одну-дві кримінальні загадки і вибирає найбільш цікаві для себе. Ш.Х. може відмовитися від справи герцога, який обіцяє нечуваний гонорар, і зайнятися історією простий гувернантки, яка не має ні гроша. Король Богемії пропонував йому дорогоцінний перстень, але Ш.Х. попросив натомість лише фотографію жінки, яка змогла розкусити його задум і викликала тим самим його захоплення. Особливу чарівність цього образу пов'язане з тим, що в ньому дивовижно поєднуються неймовірна сть, гострий розум з простими людськими симпатіями і слабкостями. Ш.Х.- прекрасний скрипаль, він любить музику, тютюн і часом здатний цілими днями лежати на дивані, розпалюючи люльку і дозволяючи собі роздумів. Але періоди апатії змінюються приливами шаленою енергії, і ось він знову готовий мчати на інший кінець Лондона, щоб влаштовувати засідку або вивчати місце події. Блискуча розгадка і піймання злочинця - звичайний фінал таких історій. Проникливість Ш.Х. здається надприродною, але його пояснення завжди прості, і недогадливий доктор Ватсон з досадою констатує, що і він міг би сам здогадатися, якби звернув увагу на ту чи іншу деталь. «Ви дивіться, але ви не гаєте, а це велика різниця», - пояснює Ш.Х. секрет свого мистецтва. Нащадками Ш.Х. в детективному жанрі стали Еркюль Пуаро, комісар Мегре і багато інших персонажів
Жди меня, и я вернусь, только очень жди...» Ровно 60 лет назад советский поэт Константин Симонов написал это знаменитое стихотворение Благодаря этому стихотворению Симонов стал известен всей стране - после публикации «Жди меня» в газете «Правда» миллионы людей в войну твердили его строки как заклинание. «Жди меня, и я вернусь, только очень жди... » Именно так хотели бы выразить свои чувства к возлюбленным уходившие на фронт солдаты второй мировой, именно таких слов ждали от них оставшиеся в тылу невесты и жены. Симонов нашел «эти слова» не потому, что поставил перед собой задачу написать стихи для миллионов, а потому, что сам уходил на войну и покидал женщину, которую любил.
И написал «Жди меня» Симонов не для миллионов, а для одной, Единственной.
Звали ее Валентина Серова, и была она известной актрисой. Впервые Симонов увидел ее в 1939 году на сцене Московского Театра рабочей молодежи (нынешний «Ленком» ) в спектакле по пьесе Горького «Зыковы» . 22-летняя красавица только что снялась в звездной роли в комедии «Девушка с характером» , а в личной жизни пережила трагедию - похоронила мужа, героя Испании, летчика Анатолия Серова. Для 24-летнего Симонова Серова была Богиней. Регистрировать брак со столь возвышенным существом Симонов не спешил, и без всяких бумажек она была для него всем. Ей он посвятил свой лучший сборник стихов «С тобой и без тебя» , как и все свое творчество до середины 50-х годов.
Стихотворение о женской верности, пронесенной сквозь суровые военные испытания, легло в основу фильма, снятого в самый разгар Великой Отечественной. Симонов написал к нему сценарий, а Серова сыграла в нем главную роль. Ее трогательная Лиза Ермолова в бархатном платье с накладными плечами и собранным сзади узелком светлых косичек стала первым образом отечественного кино, выразившим боль, отчаяние и надежду всех тех, кто проводил на фронт своих мужей, женихов, братьев. И не просто проводил, а своей безграничной верой и любовью вернуться назад.
...Это потом был роман актрисы с маршалом Рокоссовским. Роман, все же не помешавший Симонову и Серовой официально пожениться. Потом (спустя 16 лет после «Жди меня»! ) был развод, после которого вполне обласканный властью поэт и писатель изъял имя бывшей жены из всех своих сочинений. И только в посвящении к «Жди меня» значились инициалы - «В. С.».. . Константин Симонов В. С. Жди меня, и я вернусь, Только очень жди. Жди, когда наводят грусть Желтые дожди, Жди, когда снега метут, Жди, когда жара, Жди, когда других не ждут, Позабыв вчера. Жди, когда из дальних мест Писем не придет, Жди, когда уж надоест Всем, кто вместе ждет.
Жди меня, и я вернусь. Не желай добра Всем, кто знает наизусть, Что забыть пора. Пусть поверят сын и мать В то, что нет меня, Пусть друзья устанут ждать, Сядут у огня, Выпьют горькое вино На помин души.. . Жди. И с ними заодно Выпить не спеши.
Жди меня, и я вернусь Всем смертям назло. Кто не ждал меня, тот пусть Скажет - повезло!
Не понять не ждавшим, им, Как среди огня Ожиданием своим Ты меня. Как я выжил, будем знать Только мы с тобой - Просто ты умела ждать, Как никто другой. 1941.
