1) Воркута, Россия
2) Это повесть о войне, которую мы видим глазами контуженного мальчика Димы, городского, совершенно непри к партизанской жизни в лесу.
3)Партизан
4) партизаны Саныч и Дима.
5) Николай Майоров
6) Война - это болезнь, это вечный понедельник, а вторника может и не быть
7) Саныч – герой, он завалил немецкого генерала, за что ему должны вот-вот медаль выдать, и журналисты пробираются сквозь болота, чтобы взять у него интервью и сделать фотографию.
8)солдаты, которые отдали свою жизнь за мир на нашей земле и вознеслись на небеса.
Листи щастя
Про досягнення вченого світового масштабу Іллі Мечникова, який народився в невеликому селі Іванівні на Харківщині й так багато зробив у своєму житті, добре відомо. У двадцять три роки він був доктором зоології, потім став професором Санкт-Петербурзького університету, завідувачем лабораторії в Парижі. У 1908 році став лауреатом Нобелівської премії з медицини та фізіології за вивчення імунної системи. Але мало хто знає, що тринадцять років поспіль Ілля Ілліч мешкав у тихому мальовничому селі Попівці Смілянського району Черкаської області. Звідти родом була його друга дружина – Ольга Миколаївна. У шлюбі вони прожили понад сорок років. Залишилося чотириста листів Іллі Ілліча, адресованих Ользі Миколаївні.
У своєму життєвому виборі Мечников не помилився. Ольга Миколаївна стала для нього вірним другом, помічницею й талановитим науковим асистентом. Її цікавило все, що цікавило чоловіка. Вона була його другою половинкою все життя й надихала на наукові звершення. їхнє весілля відбулося в знаковий день — чотирнадцятого лютого. Зима була тоді сувора, сніг покривав землю товстим іскристим килимом. За кілька годин до весілля брати Ольги запряглись у санки, щоб покатати її. Вони з радістю мчали по сніговому килиму назустріч долі.
Ілля Ілліч та Ольга Миколаївна рідко розлучалися. Коли він був у від’їзді, то щодня писав коханій листи. «Твій спокій для мене дорожчий за все на світі. Не ляжу спати, допоки не поговорю в листах із моєю єдиною. Здається, цілий вік минув із часу мого від’їзду, а проте лише четверта доба», – писав дружині Ілля Мечников. А через два дні надсилав їй нового листа: «Тепер, незважаючи на безліч справ, неймовірно гнітить нудьга, і я так прагну до своєї дружиноньки. Хоча б раптом замети не завадили виїхати. Сніг сипле не перестаючи; сьогоднішня пошта не прийшла – застрягла, мабуть, десь у дорозі. Напевне, і ти, моє сонечко, хвилюватимешся, якщо довго мене не буде і якщо не отримуватимеш від мене листів. Чекаю на нашу зустріч». Навіть у шістдесят два роки кохання Мечникова було таким само сильним, як і в молоді літа. У ту пору Ілля Ілліч писав дружині Ользі: «Ти не можеш собі уявити, моя кохана, як сильно мені хочеться повернутися додому. Без тебе не можу жити, не можу дихати».
У 1902 році подружжя продало маєток у Попівці, але прожиті там роки згадувало ще довго. Через чотирнадцять років після від’їзду з маєтку Ілля Ілліч помер від інфаркту. Дітей у них з Ольгою Миколаївною не було. У своєму заповіті Мечников написав: «Моя дорога, люба супутнице, знай, що в мене не було іншого почуття, крім найглибшої і щирої любові й великої поваги. Таких людей, як ти. мало на світі. Та обставина, що я все життя міг багато працювати, значною мірою залежала від тебе. Це сприяло тому, що сорок один рік мого життя, проведеного з тобою, я був щасливий. Кажу це від чистого серця й дуже дякую тобі»
Надеюсь
