"Люблю отчизну я, но странною любовью!" - так начинается стихотворение М.Ю. Лермонтова "Родина".
"Странная" любовь - значит не объяснимая умом, не логичная (хотя любовь и не может быть логичной:). Но, вообще, Лермонтов в этом стихотворении говорит о том, что он любит Родину, не потому что надо ее любить "официально". Не за воинские победы, не за древнюю историю, не за имперское величие государства. Но за тихую красоту природы, простоту и душевность русского народа. А вот крепостнический самодержавный строй поэт ненавидит. Вот и получается, любовь "странная" - потому что Россию он и любит, и не любит одновременно. Любит народное, но не любит самодержавное в ней
Речовина може перебувати в трьох агрегатних станах: твердому, рідкому і газоподібному. Молекулярна фізика — розділ фізики, у якому вивчаються фізичні властивості тіл у різних агрегатних станах на основі їх молекулярної будови.
Молекулярно-кінетична теорія зародилася в ХІХ-му столітті з метою пояснити будову і властивості речовини на основі уявлень про те, що речовина складається з найдрібніших частинок — молекул, які безперервно рухаються й взаємодіють одна з одною. Особливих успіхів ця теорія досягла під час пояснення властивостей газів.
Молекулярно-кінетичною теорією називають вчення про будову і властивості речовини на основі уявлень про існування атомів і молекул як найменших частинок хімічних речовин.
В основі МКТ лежать три основні положення:
1) всі речовини утворені з найдрібніших частинок — молекул, які самі складаються з атомів. Молекули й атоми являють собою електрично нейтральні частинки. За певних умов молекули й атоми можуть набувати додаткового електричного заряду та перетворюватися на позитивні або негативні іони;
2) атоми й молекули перебувають у безперервному хаотичному русі;
3) частинки взаємодіють одна з одною силами, що мають електричну природу.
Найяскравішим експериментальним підтвердженням уявлень про молекулярно-кінетичну теорію (безладний рух атомів і молекул) є броунівський рух. Це тепловий рух найдрібніших мікроскопічних частинок, зважених у рідині або газі. Цей рух був відкритий англійським ботаніком Р. Броуном у 1827 р. Броунівські частинки рухаються під впливом безладних ударів молекул. Через хаотичний тепловий рух молекул ці удари ніколи не врівноважують одна одну. У результаті швидкість броунівської частинки безладно змінюється за модулем і напрямом, а її траєкторія утворює складну зигзагоподібну криву.
Теорія броунівського руху була створена А. Ейнштейном у 1905 р. Експериментально теорія Ейнштейна була підтверджена в дослідах французького фізика Ж. Перрена, проведених у 1908-1911 pp. Постійний хаотичний рух молекул речовини проявляється також в іншому явищі, яке легко гати,— дифузії. Дифузією називається явище проникнення двох або кількох дотичних речовин одна в одну. Найшвидше процес протікає в газі, якщо він неоднорідний за складом. Дифузія призводить до утворення однорідної суміші, незалежно від густини компонентів. Дифузія й броунівський рух — споріднені явища. Взаємопроникнення дотичних речовин одна в одну й безладний рух найдрібніших частинок, зважених у рідині або газі, відбуваються внаслідок хаотичного теплового руху молекул. Переконатися в існуванні молекул і оцінити їх розмір можна досить просто. Помістимо маленьку крапельку олії на поверхню води. Масляна пляма буде розтікатися по поверхні води, але площа масляної плівки не може перевищувати певного значення. Можна припустити, що максимальна площа плівки відповідає масляному шару товщиною в одну молекулу. Наприклад, крапелька оливкової олії об’ємом 1 мм3 розтікається площею не більшою 1 м2. Звідси випливає, що розмір молекули олії порядку 10-9 м. Багато дослідів свідчать про наявність сил міжмолекулярної взаємодії. Сили, що діють між двома молекулами, залежать від відстані між ними. Молекули є складними просторовими структурами, що містять як позитивні, так і негативні заряди. Якщо відстань між молекулами досить велика, то переважають сили міжмолекулярного притягнення. На малих відстанях переважають сили відштовхування. Залежності результуючої сили F і потенційної енергії взаємодії між молекулами від відстані між їх центрами якісно зображені на рисунку
Автор задумывается, отчего лошадям так тяжело живется. Почему? Ведь были времена, когда «лошадей жалели и берегли пуще всего на свете» .
Когда-то «лошадей называли кормилицами, холили и ласкали, украшали лентами» . Ведь еще недавно были такие времена, «когда лошадью дышали и жили, когда ей скармливали самый лакомый кусок, а то и последнюю краюху хлеба… » Лошадь называли сокровищем и опорой «всей крестьянской жизни, потому как без лошади — никуда: ни в поле выехать, ни в лес» . Отношение к лошади было как к самому главному члену семьи, и так оно и было.
Но отношение человека к лошади со временем изменилось. Может быть, в этом виноват стремительный научно-технический прогресс, а может быть, — даже точно! — сами люди, которых нельзя назвать людьми. Ведь у людей должно быть действительно человеческое (в прямом смысле этого слова) отношение к животным. Но герой рассказа не может быть в ответе за всех людей. Тяжело ему было видеть во лошадиные глаза и искать ответы на вопросы всего лошадиного царства. ответов не было: «А что я мог ответить этим бедолагам? Сказать, что старая кобыла ничего не выдумала, что были у лошадей счастливые времена?» .
Не найдя ответов на немые вопросы лошадей, напустив «на себя бесшабашную удаль» , герой «вдруг стал понимать, что… совершил что-то непоправимое, страшное, что… обманул Рыжуху, обманул всех этих несчастных кляч и доходяг… » «И тоска, тяжелая лошадиная тоска навалилась на меня, пригнула к земле. И вскоре я уже сам казался себе каким-то нелепым, отжившим существом. Существом из той же лошадиной породы…» .
Доброта к любому живому существу — это и есть то, что делает человека нравственно богатым. Нравственные ценности — это приобретения, которые нельзя сравнить ни с какими другими сокровищами. В душе человека — опыт предыдущих поколений. И то, как он относится к родной земле, к своим близким, к природе, он передает следующему поколению.